Легенди про символіку України

На занятті контурівці та гості студії звернулися до теми державних символів.
Спочатку завдяки римогрі вони відтворили вірші професійних поетів про прапор, а потім прочитали легенди про прапор і тризуб.
Представлені на виставці книги та атрибути допомогли кращі зануритись у тему, результатом чого стали власні твори на українську тематику.

Легенда про Україну

Був собі могутній козак Україн. Жив у селі козацькому. Та ось на його долю випало випробування – отаман наказав піти в село, що знаходиться на тому боці Дніпра – Наддніпрове, і вбити трьохголового змія. Дозволив взяти у поміч трьох козаків. Україн вибрав Гімна, Герба і Прапора. Вирушили вони вчотирьох у дорогу.

Перепливши Дніпро, дібрались до села Наддінпрове. Чують – пролунав нелюдський крик з підняжжя великої гори Кавокхи. Козаки чимдуж побігли туди і натрапили на трьохголового змія.

Прапор та Герб кинулися одразу на дві бокові голови змія – і миттю зрубали їх. Україн обрав середню і відтяв її. Покінчивши із чудовиськом, збиралися вже йти, та вони навіть не здогадувалися, що в образі змія насправді була зачарована дівчина. Її звали Вишиванка.

Раптом здригнулася земля, і з останків змія вийшла на світ маленька дівчинка. Довкола неї здіймалися білими зміюками великі сувої білого полотна. Дівчинка зняла з шиї барвисте намисто-оберіг і розпустила його на нитки, вийняла з мочки вуха сережку-голку і почала вишивати хрестиком. Дивуючись її швидкій і правній роботі, Гімн завів пісню.

Закінчивши працю, юна вишивальниця сказала Україну, що ім’я сміливого козака підходить як назва для могутньої і великої держави і віддала йому велетенський рушник. Козаки повертаючись додому, розгортали вишите полотно усюди, де могли. Коли останній чарівний клаптик рушника ліг на землю, вишиті поля, ліси, річки, гори й полонини стали реальністю, і їх заселили нащадки Україна, Герба, Гімна і Прапора.

Ось так і з’явилася велика могутня держава Україна.

Нетребич Валентина

«Україна» – гарне слово

«Україна» – гарне слово,

Таке прекрасне і чудове,

Воно уквітчане роками,

І не згасає вже літами.

Це слово стрімко так летить,

Із вуст його вже не спинить.

Летить, летить. Невже злітає?

І сонце згасає, край неба палає.

Невже згорить це слово «Україна»?

Невже покине і птахом полине?

У небо – туди, де хмари.

Літають ті хмари, неначе тіари.

Поринувши в сни ці казкові,

Опиниться в садах калинових.

І знову сонце спалахне,

Як мати дитину сколихне,

І у колиску тихо покладе.

Нетребич Валентина

Акровірш

Ліно, ви для мене, наче сапфір.

І наче золото, коштовний алмаз,

Наче птах, що щастя несе у цей мир.

І радість від віршів відчуто не раз.

Королева прекрасних поезій та проз.

О Ліно, ви справжня, як Україна.

Слава, уквітчана з колючих роз,

Тернистий шлях пройшли ви, пані Ліно.

Епітети, метафори і драми…

Нам дарувала образ України

Костенко Ліна й буде разом з нами.

Ось що ви для мене, пані Ліно.

Нетребич Валентина