Нагородження відбулося

21 листопада, у День гідності та свободи, відбулась церемонія нагородження переможців обласного інтелектуального турніру «Ігри патріотів Херсонщини».

Під час свята були нагороджені також дипломами та книжковими подарунками переможці Всеукраїнського дитячого літературного конкурсу «Творчі канікули» (серед організаторів - Національна бібліотека України для дітей та Фонд Миколи Томенка "Рідна країна"). 

Конитурівці серед них були у такому складі: Лада шкворець, Елеонора Шелегон, Фрол Міщенко, Ельвіра Мєльгунова, Вікторія Виходцева, Валентина Нетребич.

На фото зі студійцям херсонській письменник Віктор Михайлов, книга якого «Останній бій Урус-шайтана» здобула перше місце у номінації «Романи» міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова - 2017».

Окремо вітаємо Валентину Нетребич, яка перемогла у фіналі конкурсу і на неї чекає подорож до Київа.

Вітаємо у 2017!

Вітаємо у Новому році!

Символічно, що першою публікацією нового 2017 року стає емоційний та експресивний вірш:

Молитва за Україну

Молюсь за Україну - неньку,

Молюсь за все, що є рідненьким,

Молюсь за українську мову -

Співучу, гарну, калинову.

Молюсь за українські землі –

родючі, файні, чорноземні.

Молюсь за наші кавуни –

смачні херсонські товстуни.

Молюсь за рідну хату,

молюсь за батька й мати.

Молюсь за золоту пшеничку,

і  за джерельну цю водичку.

Молюсь за гімн та прапор наш,

за все "своє", що не віддам.

 

Молюсь. Молитимусь й на далі.

Ми українці – "ні" усім печалям!

Валя Нетребич

Кожна мить залишає сліди

Кожна мить залишає сліди –

десь болючі, часами – і теплі.

Як згадаю, то хочу туди –

в ситуації дивні й дотепні.

Часом сяду -  згадаю, сміюся.

Часом, сяду згадаю та плачу.

І підходить до мене матуся,

Запевняє, що буде і вдача.

Є таких ситуації багато,

у яких я не можу одна -

помагають то мама, то тато,

бо ми дружня велика сім'я.  

Ельвіра Мельгунова

Також були написані три есе на тему "Я-європеєць" (Всеукраїнський конкурс):

Ми прагнемо бути  європейцями

Есе

"14 лютого

… Віка це гарно придумала – я радий, що взяв участь у цій акції. Печиво дійсно було смачне – не дивно, що його розкупили так швидко…"

"14 березня

Знов заходила Віка – розповідала, що м'язи болять нестерпно. Навіть не змогла мені воду принести. Я обійдуся, а сусідка моя молодчинка – таки виборола перше місце…"

" 28 серпня

Речі складені. Віка допомагала їх купувати. Завтра відлітаю. Невже я увійду через півроку у свою квартиру власними ногами?.."

Не розумієте, до чого я веду? Тоді я розпочну з початку. Це – сторінки щоденника мого сусіда. Я, звісно, знаю, що погано вчинила, прочитавши декілька сторінок. Але коли я поливала квіти – блокнот був розкритий, і я помітила своє ім'я. Тому не втрималася – поцікавилася, що він про мене написав.

Мій сусід Олег не такий, як усі люди. Він – інший. Ні, він не іншої національності або кольору шкіри. Він – інший, бо інвалід, тобто людина з особливими потребами, як зараз говорять. Уже п'ять років він прикутий до візка внаслідок страшної аварії. Йому зламало тазово-стегнову кістку у трьох місцях, і після цього лікарі констатували, що він ходити вже не зможе. Доволі успішну кар'єру монтажника спецобладнання, звісно, прийшлося покинути. Вдома він тепер працював диспетчером у службі таксі. Взагалі йому чомусь не щастить ще з дитинства – рано лишився без батьків, ріс у сиротинці… Може, він з тих, хто народився під нещасливою зіркою?

Мені його шкода. Молодий хлопець – йому лише двадцять сім, а він майже не виходить з дому, тому що з дев'ятого поверху не розженешся, а в наш старий ліфт його візок не входить. Тому я завжди знаходжу  вільний час, іду до нього в гості, допомагаю, інколи прибираю та готую щось смачненьке. За це він мені багато разів пропонував гроші, але я ні в яку не погоджуюсь їх брати, оскільки бачу, як йому скрутно і погано. Інколи прийду – і бачу, що він сидить біля вікна з фотоальбомом в руках. Розглядає знімки, де він ще здоровий, і майже плаче. Тоді підходжу, витираю свої сльози і починаю щось розповідати про вибрики однокласників.

Так ось. Кожен рік, коли в усіх школах міста відбувається акція у допомогу благодійному фонду «Від серця до серця», діти та дорослі готуються до ярмарку. Власними руками виготовляють смаколики, продають іграшки, журнали, книжки, щоб отримані гроші потім віддати цій організації. Вона, у свою чергу, допомагає людям із різними вадами здоров’я.  Я долучила до цієї справи Олега. Напередодні ми з ним готуємо наші фірмові кекси та печиво з білою кокосовою стружкою.

Після чергової ярмарки я приходжу до Олега і доповідаю:

- Усі були в захваті! Наші смаколики були продані буквально в перші хвилини.

Олег радіє: це видно по його щирій усмішці і світлу в очах – вони наповнені щастям.

У березні я інформую сусіда:

- Мені запропонували взяти участь у благодійному марафоні.

- Пречудово, дуже радий за тебе! Я  теж хотів би взяти участь… - і в Олега одразу зіпсувався настрій.

- Ні-ні-ні, не сумуй, я упевнена, - ти зможеш колись.

- Але як?! – майже нагримав він на мене.

- Заспокойся, я в тебе вірю.

В той час у мене вже була ідея, як допомогти гарній людині з нелегкою долею. Я дізналася, що вилікувати його можна, зробивши декілька операцій у Німеччині. Грошей на це зібрати було просто неможливо. І довго. А головний приз у марафоні – волонтерська допомога нужденним.

Коли настав день забігу, я дуже хвилювалася – мені просто необхідно було перемогти! Тож я бігла з усіх сил, не дивлячись на біль у ногах, на кольки у  боці.

Тоді я перемогла! Олег вже у Німеччині, а я поливаю квіти у його квартирі та з нетерпінням чекаю на його повернення. Часто ми спілкуємося по скайпу. Я бачила, як він вперше за багато років підвівся на ноги. Я бачила його обличчя: крізь біль воно все ж було натхненним.

Я розумію, що поки що ми, українці, тільки географічно цілком європейці. Нам іноді не вистачає  людяності у ставленні до тих, хто потребує допомоги. Або ми не знаємо – як саме можна допомогти. В нашому транспорті немає зручностей, щоб кудись поїхати людині у візку. Наші громадські міста також не дуже прилаштовані до потреб таких громадян. Іноді нам не вистачає навіть толерантності до людей з вадами. Та ще багато чого, що давно є у Європі...

 Але коли я і мої друзі робимо щось для інших, мабуть, наближаємося до статусу  "ми – європейці".

Ельвіра Мельгунова

У цей невеличкий магазинчик я залюбки заходила, коли поверталася зі школи. Тьотя Наташа завжди була рада бачити мене, а я в котрий раз роздивлялася нитки, яскраві ґудзики, стрічки і  мереживо. Ми розглядали у журналах схеми для створення іграшок та різних прикрас. Обирали щось, щоб створити наступну гарну річ. Все в нас виходило, але сказати, що цей бізнес приносив моїй тітці пристойні гроші, не можна.

Одного разу, коли я знов зайшла у магазинчик, тітка зраділа:

- Заходь, тезка, - привітала вона мене. – Потрібна твоя допомога.

Вона складала речі у коробку.

- Допоможу, звісно. Ти кудись збираєшся?

- Усі документи готові. Взавтра в мене  літак…

- Як? Вже завтра?

Я розгубилася – не думала, що вона поїде так швидко. Півроку тому їй запропонували хорошу роботу в  Німеччині. Звісно, мені одразу стало сумно – зовсім не хотілося, щоб вона від’їжджала… Вона мені як подруга, хоча і тітка.

Я її розумію: талановита молода жінка, а перспективи розвитку не бачить. А там в неї буде майстерня. про яку вона завжди мріяла. Мені б хотілося, щоб у нашій країні їй (та і всім іншим) вдалося створити необхідні умови для праці. Це є у Європі – той, до вступу в яку ми прагнемо.

Чого ж нам не вистачає? Або що нам заважає? Ось хоча б у нашому Херсоні? І тут я подумала, що починати треба з початку. Тобто – з моменту народження дитини.

Що ми бачимо у лікарнях? В основному – це старі будівлі зі старим обладнанням.  Оплата праці медперсоналу мізерна. Тому кращі з лікарів їдуть за кордон, де не тільки сучасні медзаклади, а і пристойна оплата. Бути європейцем-лікарем – престижно.

Далі, логічно,  я подумала про наші дитячі садочки. Те, що їх не вистачає – це одно.  Інше – по тому ж сценарію, що і в лікарнях. Вихователям платять мало, у закладах методи виховання застарілі, да і самі вони далекі від сучасного вигляду.

Тепер, як ви вже здогадуєтесь, школи. Я поки що – учениця. І бачу, як то кажуть, зсередини. Молодих креативних педагогів зовсім мало. У кабінетах нового обладнання не вистачає. Но важливіше, що система "вчитель-учень" побудована на авторитарності першого.

Якщо продовжувати поступово цей ряд, то дійдемо до університетів. Корупція (за місце у ньому та й за  здачу сесії батьки платять підчас великі гроші) та рівень викладання зводять саму ідею отримання професії майже нанівець.

І ось коло замкнулося. Хто ж прийде на роботу після такого навчання? Не дуже грамотні спеціалісти. З освітою, "вищою" лише на папері.

Звісно, я утрирую – є у нас і класні педагоги, і супер-професійні лікарі, і сучасні заклади. Але в Німеччині (гадаю, що у інших європейських країнах також) з цім все у більшому порядку. Тому і йдуть наші люди туди, де краще.

Правда, я впевнена, що і там є свої проблеми і вірно кажуть:: "краще там, де нас немає", але…

… Я продовжую заходити в магазинчик тьоті Наташі, де працює її подруга. Ми, якщо є час і "літає" Інтернет, розмовляємо по скайпу с нашою "німкенею".  Вона показує нам свою майстерню, свій охайний будинок…

Звісно, ми європейці, бо ж живемо не в Азії і не в Африці. Звісно, у "німеччинах"  краще жити. Але тут я думаю – якщо всі достойні та працьовиті поїдуть "туди" – хто буде підіймати Україну?

Взірець, який подає нам Європа, треба наближати до наших реалій. Ми не повинні стати як вони – ми повинні зберегти своє обличчя, свої традиції. Але при цьому хотілось би, щоб кожен з нас з гордістю називався і українцем, і європейцем.

Юлія Кравченко

Європейка

 

" Я- європеєць"… Я гадаю, що це дуже складна тема, хоча і цікава. Раніше я ніколи не писала есе, але варто спробувати. Вважаю, що всі українці – європейці не тільки за географічним положенням країни, а й у душі. Може, хтось менше, а хтось більше – це вже як склалося.

І у мене є гарний приклад на підтвердження цієї думки. Наша сусідка, Людмила Василівна, лікар-кардіолог. Вона – провідний спеціаліст, тому часто буває на різних симпозіумах і конференціях за кордоном. От і "приклеїлося" до неї слівце "європейка". Вона і виглядає  якось інакше – дещо охайніше за інших, дещо стильніше у одязі. Та і поведінкою викликає повагу – завжди привітна, але і строга. Дуже толерантна до всіх. Навіть до п’янички дядька Борьки  (так його всі звуть) звертається на "Ви" і по-батькові.

Моя бабуся каже, що вона була звичайною дівчинкою. Як всі, ходила до школи, потім до університету поїхала вчитися, потім повернулася та стала працювати у лікарні.

Одного разу молодого спеціаліста викликали до головного лікаря, запропонували взяти участь у "обміні фахівцями". Саме їй хотіли  довірити представляти нашу країну у Франції. І Людмила  стала наполегливо вчити іноземні мови. Відразу дві – французьку і німецьку (англійською вона вже володіла). Потім були поїздки до Англії, до Литви. Поступово навіть зовнішність нашої сусідки "європеїзувалася". 

Я вважаю, що саме обміни фахівцями, студентами, школярами та інші активні форми спілкування слугують не тільки покращенню становища в окремих галузях, але і наближають до того способу мислення, відношення до природи, до економії ресурсів, які притаманні закордонним європейцям. В нас є "широта душі" (згадаємо хоча б українські пісні), є  милосердя у серцях, є свої традиції. Чого ж бракує, щоб зватися європейцями? І ось що я думаю. По-перше, нам потрібна чесна влада. Де взяти таких людей? Ось зараз запрошують з інших країн міністрів та керівників. Мені прикро – невже це єдиний хід, щоб зупинити корупцію? Неможливо уявити, щоб, наприклад, Німеччиною керували іноземці…

По-друге, починати щось робити, тобто виробляти. Ось поряд з моїм будинком стоїть величезний – на декілька кілометрів - завод. А в його цехах розташувалися розважальні заклади та магазинчики. І таких заводів тільки у Херсоні майже десяток. Страшно уявити – скільки їх по Україні!

По-третє, податки. Моя мама говорить, що тільки половина працівників з установи, де вона працює, платять податки. Чому хтось чесно віддає на дороги, лікарні, школи свої гроші, а хтось нічого не дає?

Не буду казати про сміття, яке чомусь наші люди кидають на вулицях, жбурляють у воду, залишають у лісі… Європейцям це не притаманне.

Але хочу сказати про головне – європейцем можна народитися просто по факту місця проживання. А от стати ним по відношенню до людей, до країни, у котрій мешкаєш, до природи, котра тебе кормить, - потрібно ще постаратися. Мені б хотілось, щоб  кожен з моїх земляків колись міг сказати про себе "я - європеєць".  А поки що в нас у дворі є одна людина, яку так називають – це Людмила Василівна.

Валя Нетребич

Репортаж з Ювілейного

18 грудня – у другий день Першої південної ярмарки "Книжковий Миколай"–  контурівці виступили з невеличкою програмою "Поетичні читання довкола зими". Але спочатку до нас вийшов чортик та вистрелів хлопушкою зі сніжинками:

Єльвіра Мельгунова прочитала вірші та оповідання "Може, мені вдалося?.." Інші - по два вірші.

Віка Виходцева :

Лада Шкворець:

Марійка Юдіна:

Валя Нетребич:

Світозар Швець виконав власну пісню:

А ще члени студіїзмогли поставити запитання Дарі Корній:

Елеонора Шелегон поспілкувалася з львівським поетом  Олександром Светогоровим:

Деяким контурівцям вдалося відвідати по два-три майстер-класи та зробити гарні речі власними руками:

І звісно, всі отримали подарунки - були серед них і смачні, і цікаві:

Такі різні події

Голосуємо за твори контурівців за посиланням:

http://perodaktyl.com.ua/index.php/uchasniki

Юдіна Маша– проза 8-10,

Шелегон Елеонора – проза 14-16

Сьогодні-завтра ще будуть:

Шкворець Лада – поезія 8-10,

                               проза 8-10

Нетребич Валентина – проза – 11-13

До друзів

 

Чому сьогодні я така сумна?

Собі самій я задаю питання.

Бо більше вірних друзів вже нема –

Отих, що допоможуть у стражданнях.

 

Сьогодні люди стали зовсім інші

і цінності у них уже такі:

багато грошей, речі – наймодніші,

і в друзях в них широкі гаманці.

 

О друзі! Ні, не піддавайтесь

на звабу цю "широкі гаманці",

ви краще в душу пильно углядайтесь,

щоб серед гною вибрать сливки золоті.

Ельвіра Мельгунова

 

Я исправлюсь!

 

Простите меня, родные,

за то, что так часто я

говорю вам слова такие,

что говорить нельзя.

Не думайте: я не со зла

Я очень вам благодарна

за то, что в любви росла.

 

Характер! Я боль причиняю.

Простить я прошу   меня.   

Исправиться я обещаю –

стараюсь день изо дня.

Эльвира Мельгунова

До

Три свята – як одне

  Сьогодні лагідний та сонячний день. Такий нам подарувала пані Осінь на Всеукраїнський день бібліотек. Контурівці були дуже яскравими в цей святковий день. Спочатку отримали нагороди – дипломи переможців та призерів обласного етапу Всеукраїнського конкурсу "Мрії про Україну:дитячий погляд". 

Потім студійці стали "золотою серединою" вітального заходу "Квітковий бал у бібліотеці": Світозар Швець, Ельвіра Мельгунова, Лада Шкворець, Маша Юдіна та Вікторія Виходцева подарували поважним гостям, які прийшли привітати бібліотеку з професійним святом, пелюстки від ромашки зі своїми найвеселішими творами. 

І третій ароматний захід "Арт-зустріч з присмаком кави", який проводила Наталя Кацарська. І це була (частково, звісно) презентація нової збірки з серії "Від травинки до хмаринки". На цьому теплому чаюванні з директором "Кавярні на Почтовому" Вікторією Бебко було прочитано багато нових та улюблений творів. 

так виглядає наша нова збірка - презентує Юлія Черніенко

Вікторія Бебко получила у подарунок дві наші збірки

завдання на кавовом зернятці

Маша Юдина отримала свій диплом

Єлеонора Шелегон читає свої вірші

Була дуже тепла атмосфера

Крім вже згаданих, на святі були Елеонора Шелегон, Іванна Пислар, Яся Буюклу та Валентина Нетребич.   

Неділя – гарний день для зустрічей та експромтів

11 вересня у читальній залі контурівці приймали гостей – зразкову літературну студію "Ліра"(Таврійській ліцей мистецтв), організаторів фестивалю "Антр-Акт" Ольгу Швець та Дмитра Смолко. Гості розповідали про багаторічну роботу фестивалю та презентували новий альманах, де в розділі "Аподементи та перегріни" (це означає – мандрівники) вміщено твори контурівців і студійців з інших гуртків міста. Про це вже було написано у блозі раніше.

Автори прочитали свої твори:

Ельвіра Мельгунова

Вікторія Виходцева 

Сьогодні деякі з контурівців отримали дипломи переможців та призерів обласного конкурсу "Поетичний вернісаж", які надійшли до бібліотеки влітку.

  

Потім всі – і дорослі, і юні – писали експромти. Для цього вони обирали зі звичайної (не чарівної!) коробочки по три слова, щоб скласти чудового вірша або написати текст. 

Ось які гарні твори були написані.

Ольга Швець – їй дісталися слова просёнок, коньки и солнечный удар –

написала таку історію:

***

Поросёнок собирался

покататься на коньках.

Но никак всё не решался:

холодина – просто страх!

Наконец, прошли метели,

стали ясными деньки.

Поросёнок еле-еле

натянул свои коньки,

рукавички от овечки,

шубу, шапку, тёплый шарф…

Не нашел от льда на речке –

только солнечный удар!

… Да! Пока он ждал тепла –

вся зима уже прошла!

Дмитрий Смолко из слов листопад, ботинки, кенгуру составил стихи:

***

Листья сбросил эвкалипт –

листопад.

Без ботинок кенгурята

дрожат.

Ведь выводит кенгурят

кенгуру

на пробежку, как всегда, -

поутру.

Татьяне Павленко (руководитель студии "Лира") удался замечательный текст со словами пенал, лягушонок, костёр:

***

Пенал уронил лягушонок в костёр.

Заплакал, но слёзы он быстро утёр:

Он школу сегодня решил прогулять,

ведь нечем ему на уроках писать!

Кристина Шевлякова (студия "Лира), которая вытащила из коробочки слова белка, закат, диван, была лаконична и сумела вместить все слова в исчерпывающую картинку из одного предложения:

Был вечер, и Белка, сидя в своём дупле на диване, любовалась закатом.

Кристина Шевлякова

Надежда Звягинцева (это я – руководитель студии "Контур" и модератор этого блога) с легкой руки вытащила слова восход, коза, спичка. Стишок получился такой:

***

Смотрит на восход Коза,

закативши вверх глаза.

Говорит вдруг вслух: "Пылает!

Видно -  небо догорает.

Может, спичку бросил кто-то…

Затворю-ка я ворота:

пусть то небо упадёт

по ту сторону ворот!"

Какие же шедевры получились у контуровцев? Вот они:

Верный товарищ (из слов замок, лунный свет, собака)

Возле леса старый замок –

Он раскошен и красив:

озарённый лунным светом,

в темноте стоит один.

Не живут давно в нём люди –

все покинули  его,

и лишь только пёс-приблуда

друг-товарищ для него.

Так всё долго продолжалось:

Пёсик к замку приходил,

охранял его ночами –

то есть верно с ним дружил.

Очень радовался замок –

друга он себе нашёл,

говорил про всё с собакой,

словно счастье вновь обрёл.

Элеонора Шелегон

***

На окне лежит подушка,

На подушке дремлет кошка.

Изредка глядит в окошко:

иней так укутал всё,

что видно одно крыльцо!

Эльвира Мельгунова. (слова кошка, подушка, иней)

***

Вот вечер на землю ступает.

Заяц в жилете гуляет,

а Белочка дождь зазывает.

Ветер вдруг как засвистит -

и ливень по елкам стучит.

Заяц и Белка промокли –

слышатся громкие вопли.

Лада Шкворец (слова ливень, жилет, заяц)

***

Индюк увидел зонтик,

решил его купить

(как раз заметил тучку –

вдруг дождик будет лить!).

К зонтику в придачу

он купил и шапку,

сапоги и куртку,

джинсы и пальто.

Он зарплату получил –

что хотел, то и купил!

Виктория Выходцева (слова индюк, зонтик, тучка)

 Ще один твір - від Елеонори Шелегон, якій вона написала вдома:

Моя мова

Люблю я дуже рідну свою мову –

таку барвисту, ніжну та м'яку.

Вона для мене – наче сонце світить,

її я чую – та й сама квіту.

Люблю її крилате слово:

мов птах, воно злітає до гори.

Я хочу чути знову й знову

її мелодію – то спів її душі.

Ця мова може світ зачарувати

та закохати в себе всіх людей.

І –  як мене навчила   мати –

люблю цю мову – це вже не мине!