За мотивами славнозвісних "Стрекозы и Муравья" та інші історії

Готуючись до спільного проекту літературної студії "Контур" при Херсонській обласній бібліотеці для дітей та творчого дитячого колективу при музичній школі (проект має назву "12 книг - 12 місяців" і стартуватиме він офіційно 29 листопада), наші юні поети та прозаїки написали чудові вірші та оповідання за мотивами байки Івана Крилова "Стрекоза и Муравей".

Першою із завданням впоралася Валя Нетребич, написавши вірш-продовження:

Танці, співи і робота

Жвава бабка-стрибунець
Наостанок станцювала,
Гарну пісню заспівала...
Дунув холод-вітерець.

- Літніх днів для танців мало!.. –
Бабка тут зітхнула гірко.
Раптом бачить – гарна нірка!
... А вона вже замерзала.

- Добре в нірці одпочину,
Розпланую літню днину,
Танці, співи і робота –
Ось тепер моя турбота!
Власну інтерпретацію твору виклала юна Дашенька Гавриленко:

Приключения Стрекозы и Муравья

Стрекоза все лето пела,
Танцевала и летала.
Муравей был занят делом,
Стрекоза не помогала.
Но зима в их лес пришла.
Кушать хочет Стрекоза.
К Муравью летит домой:
- Помоги, кум милый мой.
- Что поделать, заходи,
Только больше не ленись,
Летом пой, но и трудись,
Холод ждет всех впереди.
... Вот весна пришла в их дом.
Бабочка зовет вдвоем –
День рожденья отмечать,
Кушать, петь и танцевать.
Муравей принес ей в дар
Сладкий мед и самовар.
Стрекоза не принесла –
Очень бедная она.
Бабочка пустилась в плачь.
Муравей сказал: Не плачь!
Песню, танец сочинит,
Станет дом твой знаменит.
А Лада Шкворець створила осучаснену прозову оповідку:

Стрекоза и Муравей. Версия  2.0
Стрекоза все лето скакала. А ближе к осени наняла строителя-Муравья. Прошло три недели, и домик был готов. Двухэтажный, огромный, с подземными ходами.
Стрекоза жила на первом этаже, а Муравей не успел построить дом и жил в подземных ходах.

Наступила весна. Муравей построил домик и для себя. Одним солнечным днем Стрекоза летала над домом Муравья. Посмотрела она на его лужайку, отвлеклась и врезалась в дерево. Муравей быстро среагировал, сорвал мягкий листик лопуха. Стрекоза упала на мягкую лопуховую подстилку.
Обрадовалась Стрекоза, пригласила Муравья на прогулку. Они пошли гулять и вместе смотрели на закат.

А Даша Юдіна своїм твором зазирнула за завісу творчого процесу самого баснописця Івана Крилова!

Стрекоза и Муравей

Попрыгунья-стрекоза
Лето красное пропела,
Оглянуться не успела…
- Не успела... нет, не так.
Позитивный муравей
Нес из леса для дверей
Три огромнейших бревна.
- Да что ж такое! Эх, не выйдет из меня поэта.
Мальчик Ваня вышел на улицу и стал рассматривать, как дружные муравьишки строят себе дом.
- Ну почему вы такие маленькие? И дом зачем строите? Делать что ли нечего?!
- Почему же, еще как есть чего!, - услышал Ваня.
Он посмотрел вниз и увидел хмурого муравья.
- Ладно…
- То–то же! Это вам, стрекозам делать нечего, летают да прыгают, живут без забот.
- Без забот? Ты серьезно? – вмешалась стрекоза. – У нас дел - выше крыши.
- Ну да, ну да, - сказал муравей. – Вы летом ничего не делаете, а потом зимой к нам как на базар приходите.
- А вот неправда! У нас свои дома есть.
- Интересно, и где же они?
- Да везде! И вообще, летом надо отдыхать, а не носить всякие грязные ветки, - огрызнулась стрекоза и улетела.
- Это что же получается? - удивился мальчик. – Они летают и развлекаются, а зимой к вам жить просятся!
- Да, - ответил расстроенный муравей.
- Я понял, - крикнула Ваня и побежал в дом.
Схватив ручку и чистый лист бумаги, мальчик начал писать: "Басня "Стрекоза и Муравей".
Попрыгунья-стрекоза
Лето красное пропела,
Оглянуться не успела,
Как зима катит в глаза.

А Юдіна Маша вирішила власним оповіданням зясувати, 

Почему муравей такой сильный? 

Один раз у мальчика в школе спросили:
- Почему муравей такой маленький, но сильный, а жук большой, но неуклюжий?
И мальчик начал думать вслух:
- Может, потому, что жук объелся сладостей и поэтому не может ничего поднять, а муравей занимался спортом и поднимал гантели. А может, потому что жука кто-то ударил и у него закружилась голова, а муравей в это время объедался фруктами и овощами. Может, муравья заставляли родители и он тренировался, а жук все время плакал и упирался, и поэтому он лежал на диване. А может, потому, что жук очень мало спал и поэтому он засыпал на ходу, а муравей высыпался и вставал в двенадцать часов дня.
- И все же, почему муравей сильнее, но меньше жука? – спросил мальчик дома у мамы.
Мама и отвечает:
- Потому что муравей ведет здоровый образ жизни: он – трудяга и трудится изо дня в день, а жук… сам подумай и реши.

А Віта Виходцева, що співчутливо поставилася до легковажної бабки, присвятила їй реалістичну замальовку:

Судьба стрекозы 

Однажды я сидела на лавочке в парке и заметила удивительную картину в небе: ворона гналась за стрекозой, а стрекоза еле-еле увертывалась от неё. Когда стрекоза совсем обессилила и упала на землю, сломав крыло, несколько муравьев подняли её и потащили к себе в муравейник. А я осталась сидеть на лавочке и обдумывать, что дальше случилось со стрекозой. 

Когда наступил вечер, мне пришлось идти домой и садиться за уроки. Но они никак не хотели идти в голову – все мысли были о бедной стрекозе. Я не выдержала и рассказала все маме. Она объяснила, что муравьи вылечат стрекозу и отпустят, когда у неё заживет крылышко. Но перед тем, как они позволят ей улететь, стрекоза должна пообещать муравьям, что будет осторожна.
Слова мамы успокоили меня, и я спокойно сделала уроки. А потом сочинила стишок:
Стрекоза-стрекоза,
Будь осторожная всегда!
В птичьи лапы не иди,
Комаров и мух лови.

А наймолодші початкуючі поети Знахуренко Гліб та Малайрев Ілля створили віршовані історії про пригоді лісових комах.

Приключений Жук-жирафа, Стрекозы и Муравья

Жук-жираф в траве идет,
Видит – муравей ползет.
Захотел мурашку съесть,
Тот успел на дуб залезть.
Тут летела стрекоза,
Заманила паучка.
В паутину он попался,
Паутиною питался.

Знахуренко Гліб 

Приключения паучка

Вот паук уже ползет,
Сзади муравей идет.
Ну а в травке - паучок,
Там играет с ним дружок.
Наш знакомый богомол
Смотрит - червь спешит домой,
Ну а пчелы все жужжат,
Стрекоза – туда-сюда.

Малайрев Ілля

Ось такі пригоди мурашок уявили діти.

А Валя Нетребич нарешті закінчила легенду "Чому з’явилися гори, або Велетень Картап та купець Олекса", з цією подією ми її щиро вітаємо!

Велетень навіть і не здогадувався про чари, які надавали йому сили і могутності. Це був Дух Гори, який захищав його від загибелі та знесилення.
Олекса і питає велетня:
- Ну що, готовий?
- Звичайно, - мовив велетень, - завжди готовий.
І почався важкий бій.
Багато селян утратив Олекса та й сам був знесилений. Запеклий бій вплинув і на здоров'я могутнього супротивника. Тому зібравши останні сили, Олекса вирішив схитрити. Він побачив величезний дуб, що ріс на схилі гори. Чоловік, ризикуючи зірватися у прірву, стрибнув на дубову гілку. Маневр Олекси спрацював. Велетень зрадів такій необачності людини, бо з дуба дітися ж нікуди! та й нахилився з краю прірви, щоб дістати Олексу та вбити його. Не розрахувавши сили, він так рвучко простягнув велетенські лапища, тримаючись за обрив тільки ногами. Аж раптом ступні зісковзнули – і Картап, ревучи, як потужний водоспад, полетів вниз.
Врятованого Олексу селяни витягли із дуба і, голосно вітали з перемогою. Адже це була велика перемога добра над злом.
Звільнивши Івана та Марусю, люди повернулися у село.
Маруся, як побачила свого тата, зраділа, аж у її очах забриніли сльози радості. П'ятнадцять років тримав злий велетень Марусю у клітці.
Ось і підійшов до Марусі Олекса та й мовив:
- Виходь за мене заміж! Я ж тебе врятував, тож зроби мені милість – одружися зі мною.
- Я згодна, - сказала дівчина.
Тут господар і каже:
- Я вас благословляю на шлюб.
Через декілька днів, а то і менше, зібралися Олекса, Маруся та Іван до майстра за килимом. На наступний день приїхали вони вже з гарним-прегарним килимом. Господар як побачив той килим, та й каже:
- Де ви цю красу взяли?
- Та й не питайте, ви краще шукайте місце, де б його повісити! Ми вам його даруємо, - рішуче сказав Олекса.
- Справді, ой, дякую. Але ж мені тепер треба і вам зробити послугу.
- Та що ви, - каже Олекса, - не переймайтесь!
- Та ні, я знаю, що вам подарувати – дім. У мене є знайомий, що неподалік хату продає. Я вам її і куплю.
- Ой, справді, тату?! Красно-прекрасно дякую, - зраділа Маруся.
- Завтра весілля гуляти будемо, - сказав Олекса.
Відсвяткували вони весілля, а на наступний день в'їхали у нову хати.
Минуло два роки. У Марусі та Олекси з'явилися діти: Омерко і Оленка. А Іван одружився з файною жінкою, яка жила у розкішній хаті, яку розмалював для неї кум-маляр, а також мала чимале господарство – город, садибу та численну худобу. Невдовзі й у Івана народився синочок.
Ось як зажили у селі Вакулівці купець Олекса та колишній його слуга Іван. Така от вийшла гарна історія…

До того ж, Валя написала вдома і гарний віршик про слона та мрії. Ось він:

Слон и продавцы

Рекламируют мечты
Леся, Федя, я и ты:
- Чтобы взять их и купить,
Нужно взрослыми побыть.
Слон не хочет повзрослеть:
- Я хотел бы полететь!
- Что ж, - сказали продавцы, -
Не хотите ль вы дворцы?
- А придется мне лететь?
- Не готов ты повзрослеть!
- Рассмотрю хотя б мечты, –
Переходит слон на ты.
- Есть мечта – по морю плыть.
- Есть мечта – на пляже жить.
- Есть мечта – в горах бывать.
- Есть мечта – любить летать.
- Хоть любую выбирай,
Только, слон, не забывай:
Чтобы взять их и купить,
Слоном взрослым нужно быть.
- Что ж, придется в снах бывать,
Про мечту слону мечтать…