Приз у номінації "Літературно-художній твір" конкурсу на кращий репортаж
"Ексклюзив літа 2011" Херсонської обласної бібліотеки для дітей
Автор - Олександра Клюєва (ЛС "Контур")
Вступ
Катря з самого дитинства була дуже допитливою дівчинкою, завжди любила пхати свого носа, куди не треба і тому, одного разу, коли Катруся поїхала до бабусі у гості, влітку з нею трапилась там пригода…
Подія перша
Тільки-но вийшовши з автобуса, прокашлявшись від його щойної пилюки, протерши очі, Катруня почала роздивлятися довкола. Картина одночасно лякала і надихала. Ліс розкинувся перед Катрею у всій його красі, палкий аромат квітів зачаровував і полонив серце, ще далі ледь виднівся ставок. Подумки дівчина вже давно була там, але ниточка щастя обірвалася, і Катруся зрозуміла, що зовсім не знає, куди їй іти. Онучку повинна була зустріти бабуся , але чомусь на горизонті нікого не було. До цього часу Катря бачила бабуню всього один раз, коли їй було три рочки, тому вона не сподівалася так от відразу згадати бабцю. Батьки Катрі Петро Сергійович та Надія Микитівна чомусь ніколи не розповідали, до цього часу, про бабу Килиму, тому Катруся дуже сподівалась її побачити. Катря лише знає те, що її бабці, матері її батька , повинно бути не більше сорока п'яти років.
І саме тому вона навіть подумки не могла уявити своєї бабусі Килими. Думки відразу відійшли на другий план, як тільки ледь-ледь помітна постать почала виднітися на горизонті. Якась жіночка, біжучі в спортивному костюмі, з песиком на повідку, стрімко наближалася до дівчини. Катря не могла второпати, що робити, наблизитись, крикнути щось чи взагалі нічого не робити; але не встигла вона розкрити рота, або подумати, як та сама постать стояла біля Катрі і чимдуж обнімала дівчину.
- Ти ж моя хороша , як виросла ,- промовляла "незнайомка ", енергійно беручи за щічки Катрю. - Недарма кажуть що діти швидко ростуть, нуж бо обійми свою бабусю Килиму!
При тому всьому Катря ще довго слухала і про її гарненькі щічки, про те , як їй тут буде добре тут, і до Катрі нарешті дійшло, що її тільки-но обіймала її бабуся. Тож через декілька хвилин усі троє, враховуючи песика, прямували у тому напрямку, який показувала "нова знайома".
Скоро почав виднітися доволі гарненький будиночок . Підійшовши поближче, дівчина побачила одноповерхову будівлю оливкового кольору . Усюди були квіти, і саме завдяки цьому повітря було наповнене чудовим ароматом.* Баба Килима покликала дівчину до будинку. Не встигла Катруня зайти, як її посадили за стіл . Бабуся поставила на стіл пиріг і чай. І через декілька хвилин вони вже розмовляли.
- Я бачу, що ти здивована, але дуже скоро усі твої сумніви щодо мене розсіються ,- сказала баба Килима, ріжучі пиріг з полуничною начинкою. По всій кімнаті розстелився чудовий аромат.
Катря досі нічого не могла зрозуміти , тому не знала, що відповісти .Усе сталося так швидко, що Катруня тільки тепер усе обдумувала , вона дійсно не могла зрозуміти, чому її бабуся така молода , як для бабусі .Щоб заспокоїти бабусю, і придати впевненості собі самій, Катря сказала :"Мені дуже приємно мати таку бабусю , ще й з таким милим песиком ". В усякому випадку дівчина повинна була щось відповісти, тому бабуся навіть не очікувала на такі слова. Катруся почала нервувати від того , чи правильно вона сказала . Побачивши це, баба Килима посміхнулася, даючи змогу зрозуміти, що їй приємно, потім долила собі і онучці чаю. Почалася трапеза, бабуся почала розмову , а Катря жваво її підхопила. Година йшла за годиною, тож скоро настав вечір, і бабуня відвела онучку у кімнату і поклала спати.
Подія друга
Ранком Катря прокинулася від того, що почула якийсь шум. А наробила шуму кицька, яка без вагань прочинила двері кімнати й, швидко запригнувши на ковдру дівчини, почала муркотіти. Катруся взяла котика на руки і обняла його, від чого той муркотів ще дужче. Дуже скоро з'явилася баба Килима, яка покликала дівчину щоб поснідати.
- А, так ось де це кошеня ,а я думаю, де воно поділося ,- сказала бабуся, скоса дивлячись на кошеня і очима посміхаючись, покликала онуку їсти.
Після сніданку баба Килима разом з нею вийшли на двір. Катруня була зачарована, довкола було так гарно. Тільки почало виходити сонце. Проміння ледве-ледве визирати з-за обрію, а повітря було наповнено ароматом передранішньої роси. Бабуня запропонувала прогулятись. Хто б відмовився, адже Катря жила у місті, а зараз випала така можливість. Катруся не могла відмовитись, до того ж дівчині так захотілося роздивитися навкруги ...
Саме в цей час почувся гавкіт собаки. Бабуся, забігаючи у дім, сказала Катрусі:
- Йди пройдися без мене!
Відповідь не затрималась:
- Добре , я скоро повернусь.
Катря пішла у сторону ставка , до лісу. Напевно її не злякало те що, кінця лісу не було видно чи, можливо, вона не побачила , чи їй просто стало цікаво, що там ... Ми знаємо те, що Катря не впустила шансу кудись піти і потрапити в халепу.
Дорога була звивистою, шлях простягався крізь луг, устелений квітами. Катруня вирішила не зупинятися, адже їй скоріше хотілося роздивитись усе навкруги.
Через декілька хвилин Катря підійшла ближче до лісу. Людина, яка вперше бачить ліс, мабуть, відчуває велику жагу до нього. Великий різновид кольорів, запахів, видів рослин. Це все дає змогу поринути в єство природи. Катря намагалася це зробити. Хоча б трішечки доторкнутися, простягнути руки до природи…
Неможливо було виміряти довжину лісу, тягнувся він далеко на схід. Сонце вже давно стало на почесному п’єдесталі, почала відчуватися спека. Катруня ступила до лісу.
Перше відчуття було не передати, увесь час Катря немов задихалась, адже дівчина ніколи не вдихала настільки свіжого повітря, як зараз. Прохолода відразу була відчутна, навкруги були самі дерева, які затуляли сонце. Поволі Катря звикла до повітря і почала роздивлятися навкруги ... Довкола було гарно. Усе уособлювало довершену красу: дерева , повітря, наповнене ароматом квітів ,маленькі та великі квіточки, які визирали з-за дерев, проміння сонця, що бажали пробратися крізь віття дерев.
Катря почала свою подорож по лісу. Дівчина була така зачарована, що поступово заходила у глибину лісу, навіть не здогадуючись про те. У якийсь момент Катря обернулась; те,що вона побачила, було жахливо.. Довкола був суцільний ліс. Дівчина усвідомила, що заблукала. Перші думки дівчинки були сповнені страху. Що робити? Серце Катрі почало шалено калатати, її кинуло в жар, запаморочилось в голові, сльози почали навертатися на очах у дівчини.
Опанувати себе просто не було змоги. Катруня сіла і почала глибоко вдихати повітря, поступово вона начебто заспокоїлася. Катря не могла витримати напруги і...розплакалася. Сльози покотилися по її щічках ...І через деякий час, зморена, вона заснула.
Подія третя
Прокинулась Катруня на світанку, сонечко весело грало, не бажаючи усвідомлювати проблеми інших. Дівчина підвелася, потрібно було щось робити . Для початку їй потрібно було вирішити, в якому напрямку йти . Довкола був суцільний ліс. Тож вирішити, куди йти, було важче, ніж на перший погляд. Катря відразу відігнала від себе сумні думки і подумала про іншу проблему: їй хотілося їсти..Дівчина почала роздивлятися навкруги. І тут у їй пригледілися під ногами маленькі червоні крапочки. Чекати, поки її нагодують, вона не стала і ...Через декілька секунд Катря з запалом їла суниці. Наїстися від пуза суницями їй не вдалось, але відчуття голоду зникло.
Раптом дівчинка почула якісь голоси: хтось наближався. Дівчина тільки хотіла покликати на допомогу, як почула розмову.
- ...Як вона набридла, - вигукнув перший голос.
- Я теж вже не можу, вже просто остогидло усе,- обурено і з роздратуванням вигукнув другий голос ,-...Чому вона не дає нам спокійно добудувати споруду, відпрацювати своє!
- Чуєш якийсь шелест,- раптом озвався другий голос, від якого Катря аж здригнулася .
У дівчини було два варіанти: видати себе, розраховуючи на допомогу, чи сидіти тихо й не висовуватися. Чомусь Катрі підказувала інтуїція, що другий варіант найкращий. Але ж як вибратися звідси? Дівчина почула дуже близькі кроки. Що робити? Раптом Катрі спало на думку, що поблизу було дерево; не роздумуючи, вона залізла на нього, а потім поглянула униз. Від неї до землі було близько двох метрів. Катря прислухалась ... Кроки наблизилися і ...вже під нею стояло двоє чоловіків. Серце в дівчинки почало шалено калатати. Катря сподівалась на те, що вони не підведуть голови.
Чоловіки завели розмову . Що саме вони казали, Катря не зрозуміла , але добре переконалася в тому, що правильно зробила, переховуючись тут. Раптом у Катрі виникла страхітлива ідея: переслідувати цих чоловіків – скоріше за все вони знають де вихід, якщо вже тут.
Чоловіки рушили, а дівчина потроху за ними. Переслідуючи їх на невеликій відстані, Катруня потрохи почала жалкувати, що затіяла цю ідею, але вибору не було.
Подія четверта
Катря прямувала за чоловіками, декілька разів її ледве не помічали (шпіонка з дівчини, вочевидь, була ніяка), але поряд ходила вдача.
Ліс, дійсно, був величезний. На шляху у Катрі ліс то густішав, то рідшав. Пейзаж поволі змінився.
Чоловіки вийшли на галявину. Довкола кипіла робота, якісь люди у робочій формі працювали. Хтось рубав ліс, хтось обробляв щойно вирублену деревину, інші або будували, або виконували доручення.
Раптом з’явилася якась жіночка, була вона вдягнена у довгу, шовкову сукню блакитного кольору, а на її плечах красувалося хутро вбитої тваринки. Притому всьому вона тримала в жовтих зубах довгу тонку сигару.
- За що я вам плачу?, - скрикнула дама з жовтими зубами. - Та ви всі навіть на роботу не пригожі!
Бачено, дама злилася: її вуста ніколи б не всміхнулись. На її слова навіть ніхто не зреагував,скоріше за все її крик тут був явищем природнім. Два чоловіки , за якими прямувала Катря, вже давно працювали.
Раптом дівчина побачила, як дама швидко попрямувала у її бік, серце у Катрі пішло в п’ятки. Але дама зупинилися і Катруня побачила, що зовсім близько біля неї стоїть машина. Дама знов продовжила рух . Саме у цей момент хтось вигукнув:
- Леді Овретс, я щойно переглядав запаси цементу, на кількість каменю його не вистачить, і до того ж …
- Стули пельку, розумнику.
Дама обернулася і пішла вирішувати проблему. Катря не втрачала часу . Вона пролізла крізь кущі і намацала ручку дверей машини. Машина стояла так, що дівчинки якраз не було видно. Катря сховалася під заднім сидінням. Дівчина сподівалася на те, що у дами не з’явиться бажання ще когось підвозити. І дійсно, дама заклопотано сіла за руль і рушила вперед.
У "леді" задзвенів мобільний:
- Що? Не може бути... Це мій наказ: вирубайте увесь ліс. Від цих слів Катря здригнулася, невже ця жінка хоче вирубати ліс, але навіщо? Відповідь напросилася сама.
- Мені все одно! До біса їх усіх. Я сказала: рівно через два тижні замість лісу і дерев тут повинен стояти розважальний комплекс. І ніяка тварюка з папірцями мені не зашкодить.
Леді Овретс кинула слухавку.
Раптом машина зупинилася, дівчину почало сіпати. Дама вийшла і почала з кимось жваво розмовляти. Голос був напрочуд знайомий.Катруня вжахнулася – це був голос її бабусі Килими. З однієї сторони, як добре, що вона в бабусі, а з іншої сторони ... Раптом леді Овретс з її бабусею заодно?
Сидіти тут вічно дівчинка не могла. Вона тихцем вилізла з машини і непомітно прослизнула в кущі...
Дама поїхала, а Катря залишилася. Катря вийшла з-за кущів і направилася до будинку. Катря постукала в двері. Як тільки баба Килима побачила дівчину, вона тут же її почала обнімати, при цьому жваво щось бурмотати собі під ніс.
- Як я злякалася, - баба Килима говорила і в її голосі почулися ноти відчаю .-Я бувало подумала, що з тобою щось сталося.
Баба Килима завела дівчину до будинку і почала її розпитувати, але Катря мовчала. Вигляд в неї був наляканий, тому бабця поставила на стіл їжу і посадила щойно знайдену за стіл.
Чекати особливого запрошення Катря не хотіла, тому відразу взялася за їжу... (ягодами не наїсися!)
...Через декілька хвилин сита Катруня сиділа й думала. Вона могла розказати правду, набрехати чи сказати половину правди, а половину змовчати...Варіантів було багато. Дівчина вирішила, що буде діяти за ситуацією. Більше усього Катря боялася того, що бабуся буде заодно з леді Овретс. Хоча може статися гірше: Катрі не повірять, спираючись на те , що "в когось дуже добре розвинена фантазія".
- Бабуню, - голос дівчини був напружений.- Ти знаєш, перед тим , як зайти сюди я побачила тебе з кимось...Хто це?
- Взагалі я повинна тебе запитувати, але... якщо ти так хочеш знати ,- бабуся посміхнулася - Це леді ... Овретс. Хорошою її не назвеш, але ...коротше, це довга історія.
- Я хочу знати все про леді Овретс, я не можу розповісти, де я була, поки ти мені усе не розкажеш, - від цих слів дівчинка насупилася.
Подія п’ята
- Насамперед застерігаю ,- сказала баба Килима без єдиної затримки .- Леді Овретс – страшна жінка, з нею не зв’язуйся. Вона приїжджала сюди раніше, але мене її дії не хвилювали і обурювали так, як зараз. Занадто вона привітна, щось замислила, стерво.
Катря використала ситуацію:
- Вона хоче вирубати ліс...
Очі в баби Килими стали круглими. Катря почала розповідати все, починаючи з суниць , закінчуючи машиною. Килима не перебивала оповіді , а тільки уважно слухала. Дослухавши, вона нічого не сказала , а лише встала і вийшла з кімнати . Через кілька хвилин бабуся прийшла з якимось предметом у руці. Килима розклала щось на столі, а потім покликала Катрю.
- Це карта усього лісу, - заклопотано вигукнула Килима. – Якщо ти кажеш правду то десь тут почали вирубувати ліс. Недивно, що вона так змінилася. Я оберігаю ліс, усі документи на право приватизації зберігаються у мене, сільська рада довірила це мені, раніше я входила в її склад, але… це не важливо, отже, потрібних документів на вирубування лісу я не бачила. Тому добре, що ти хоч щось знаєш. Завтра ми підемо до лісу, я покажу тобі його усього , навчу орієнтуватися. А поки йди відпочивай.
Подія шоста
Ранком Катря прокинулася дуже рано. Вона встала та пішла шукати, чим поживитися. У кухні її чекала бабуся. Вона налила дівчині велику чашку гарячого молока і поставила на стіл пательню, на якій була смажена картопля з сиром. Після сніданку бабуся нагодувала кошеня й собаку.
- Тепер рушаймо!
Баба Килима перевірила наявність карти лісу в кишені. Зачинила двері і вони рушили. Через декілька хвилин баба Килима разом з онукою були в лісі. Відразу бабця почала питати дівчинку про те, чи не пам’ятає вона приблизно, в яку сторону вона пішла . Авжеж, Катря не пам’ятала. Бабця почала розповідати, як орієнтуватися по лісу, як знати де південь і навчила користуватися картою.
- ...Завжди бери з собою годинник з металевою стрілкою, тоді ти зможеш дізнатися, де північ з півднем. Поклади стрілку годинника на листок, а потім на воду – і дізнаєшся. Щоб остаточно визначити, де схід а де захід, подивися, в яку сторону мох. Зазвичай він росте на півночі. Стань на північ обличчям, тоді позаду буде південь . Зліва від тебе буде захід ,а з права – схід...
Так Катря дізналася багато цікавого про те, як не заблукати.
Раптом почувся крик сполоханих птахів.
- Хутчіше, потрібно десь сховатися ,- скрикнула бабця й заховалася разом з онукою у кущах.
- Ну ж бо, скоріше, нероби ,- почувся знайомий крик леді Овретс.
Декілька чоловіків з величезними пилами рубали ліс. Леді Овретс спокійно смолила сигару. Дерева падали один за одним. Баба Килима не витримала: вона підвелася та пішла прямо до Леді Овретс. Катря пішла за нею.
- Що ти собі дозволяєш, стара карга, а улеслива яка ж була, - баба Килима була розгнівана.
- О, які люди, - промовила Леді Овретс і кинула свою сигару на землю. - Що ти мені зробиш?
І дама з жовтими зубами злісно розреготалася...
Катря відчула запах горілого. Леді Овретс не затушила сигари і саме через це спалахнула пожежа. Баба Килима та Леді Овретс були так заклопотані своєю сваркою, що навіть не відчували їдкий запах диму.
Раптом люди довкола почали кричати, пожежа спалахнула ще з більшою силою. Леді Овретс прокричала всім:
- Перестаньте кричати, тушіть вогонь!
Ніхто не слухав всі почали тікати, хто куди. Але проблема в тому, що поки всі кричали, вогонь обступав усіх навкруги. Баба Килима взяла мобільного до рук і почала кликати на допомогу.
Подія сьома
Куди поділася Леді Овретс, ніхто не пам’ятає. Усі були так заклопотані, що навіть не помітили, як Леді Овретс злиняла. Пожежники, міліція – спочатку, ніхто не розбирався, хто винен, усі були зайняті тушінням вогню, але коли Килима згадала про винуватицю усіх бід, було пізно.
Килима усе розповіла міліції, люди, які працювали на Леді Овретс, підтвердили її слова. Даму з жовтими зубами більше не бачили, кажуть залягла на дно... Назавжди? Напевно....
...Катря кожний рік приїжджатиме до бабусі у гості, а поки літо ... Ліс поступово відроджуватиметься ... Його краса й могутність буде невпинно рости... І чаруватиме...
Примітки автора
* Можливо, якби Катря була трохи дорослішою, вона б знала назви квітів, але я не думаю, що мій юний читач хоче стати ботаніком і розводити рідкісні види квітів, але про всяк випадок…
Катря побачила дивовижні квіти, які утворювали чудернацькі клумби:
1. Медунка лікарська
2. Плющ
3. Конвалія травнева
4. Ряст
5. Проліски
6. Чорниця (бабуся взяла з лісу і розводила)
7. Купина лікарська
8. Анемона (вид, занесений до Червоної книги України)
9. Білоцвіт(вид, занесений до Червоної книги України)
10. Нарцис вузьколистий (вид, занесений до Червоної книги України)
11. Тюльпани
12. Ефедра
13. Відкасник
14. Шавлія
15. Неспалима купина
16. (може викликати опіки)
17. Очистки
18. Барвінок
19. Орхідеї (вид, занесений до Червоної книги України)
20. Глід
