вівторок, 17 жовтня 2017 р.

Нові твори на знайомі теми



Продовжуємо писати на конкурс "Я зміг". Цього разу впоралася Марійка Юдіна. Тема, яка зацікавила усіх – "Коли літери мандрують" – поповнюється новими творами.

Вам високо? А мені – вже  ні!!!

Я з дитинства дуже боюся висоти. Пам'ятаю, що коли моя сестра на "Зелени[ хуторах Таврії" їхала на канаті з 10-метрової висоти, я дивилася і плакала. Та ще як плакала! Ого-го як!
Але нещодавно, цього літа, я купалася у річці, стрибала з моста – він "на зріст" десь 2 метри. А поруч стояла залізна бочка – вона була метрів  до трьох висотою ще й з драбиною. Так ось. Бачу - з цього "постаменту" стрибає маленька дівчинка – десь років вісім, не більше. А у мене у пам'яті одразу виникла розповідь моєї подруги, як вона  на дачі "зовсім не впала" з бочки – тобто впала, але не дуже забилася. Згадую про це, а  дід мій каже: "Ось, Марусю, дивись! Дівчинка менше за тебе, а як стрибає!"  Я, здається, почервоніла, бо стало мені спекотно. Пішла я до тієї бочки та й залізла на неї. Дивлюся униз – д-у-уже високо! Лячно! Коліна тремтять, але я стою. Стою… Ще стою.. А потім… гукаю: "Діду, допоможи злізти…" Дід знімає мене та й каже: "Ех, Марусю, боягузка ти!"
Я починаю плакати, бо дуже соромно. До того ж  дівчинка  - ну та, якій 8 років – знов лізе на бочку та знов стрибає, аж верещить від задоволення. А я не можу!
Потім, коли дідусь відвернувся, щоб запалити, я знов залізла на ту кляту бочку – і…..

Я стрибнула! Дід дивиться – а мене немає на мосту. Підбігає до краю, а я (така щаслива!) на спині плаваю і кажу: "Змогла, діду, змогла!" Дід питає: "Що змогла?"  А я й кричу: "Я перемогла!" Дідусь не розуміє: "Кого?" Відповідаю гордо: "Страх висоти!" А дідусь не вірить. Довелося мені ще раз на той постамент лізти і знов пірнати. І знаєте що? Мені вдруге було а ні трішечки не лячно. Навіть дуже сподобалося! І вам раджу спробувати!!!


Путешественница Эль
Жила-была Эль, которая обожала тишину и покой и, следовательно, не любила, когда на нее обращают внимание.
  Надоело ей находиться в родном городе Алфавите: всегда её произносили, куда-то вставляли, учили, как ей звучать и вообще  всегда помнили о ней, смотрели на нее. Устала Эль от суеты, решила убежать ото всех.
  Долго шла, утомилась под конец. Остановилась у моря, посмотрела на его тихие воды. И заметила старика-рыбака. Стоял он в молчании, по пояс в воде и трудился так, что выступил на его лбу ПОТ.
  — Как тут тихо, как тут мило! — воскликнула Эль и решила с рыбаком остаться. Но только подошла к рыбаку - появился ПЛОТ. Обрадовался старик, выплыл в море – удит там, где рыбы много. Счастлива была Эль, пока рібак не стал от радости песни распевать. К тому же она заметила стайки рыбок, что с любопытством смотрели на наних. Разозлилась Л, попробовала прогнать нахалок, но те лишь ехидно булькали. Ушла Эль от рыбака, стал он снова на берегу рыбачить.
  Встретила вскоре оборванный провод, внутри которого электричество гуляет. Вокруг никого - тишина, покой. Решила попробовать буква Эль поселиться тут. Залезала в ТОК, а вышел ТОЛК.
  Пришёл электрик вскоре и буркнул так сурово, глядя на поломку:
  — Чиню я снова и снова, конца краю не видно. Толк бы здесь найти!
  Разозлилась Эль, что снова к ней лезут, и сбежала.
  Долго блуждала, разные слова пробовала: СЛОНом в зоопарке была, польстившись на его СОНный покой; ЛУЖей была, попавшись на мягкость и тишину гнёзда УЖей; даже КЛОКом волос становилась, обрадовавшись кухонному одиночеству судового повара КОКа. Но нигде покоя не было.
  Устала Эль, осмотрелась. Вокруг — деревья, кусты, птицы, облака, а перед нею — город.
  Подумала Эль и сказала:
  — О, Город! Такой ты шумный, такой большой! Много тихих мест в тебе, но нигде покоя нет. Но… хочу последний раз попробовать где-нибудь ужиться! Встану рядом с тобой, буду такой же большой. И, надеюсь, такой же забытой: ведь в тебе, Город, многие живут, но помнят про тебя не все!
  Нашла Эль человека, который «Р» не выговаривал, да и заняла место этой жительницы Алфавита. Стала Эль ГОЛОДом -  с тех пор живёт спокойно, и никто её не беспокоит, ведь каждый голода боится и избегает.

Фрол Мищенко 

вівторок, 10 жовтня 2017 р.

На святі ГАРМОНІЇ

Велике свято влаштував з нагоди свого 15-річчя колектив зразкового музично-драматичного театру-студії "Гармонія" (дитяча музична школа № 1). Воно відбувалося на великій сцені головного культурного закладу області - академічного театру ім. М. Куліша. Була запрошена на святкування і наша студія. З привітаннями виступили Ельвіра Мєльгунова, Фрол Міщенко, Елеонора Шелегон, Валентина Нетребич та Лада Шкворець.

у фойє театру

Конкурс "Я зміг" та інше

У неділю 08 жовтня у студійців було завдання почати створювати тексти до конкурсу "Я зміг". Усі почали, а закінчити роботу встигла тільки Е. Шелегон. Дехто писав про літери-мандрівниці.

Я це змогла

Минулої весни я гуляла в нашому міському парку. Стомившись, схотіла відпочити, але вільних місць на лавах не було. Городяни були зайняті своїми справами – хтось пив каву, а хтось просто насолоджувався ласкавим сонячним промінням і деревами, що вже починали квітнути. У кінці алеї я побачила вільну лаву, присіла на неї і, міркуючи про щось своє,  дивилася на хмаринки. Раптом я почула, потужний гуркіт – по алеї мчав байкер. Коли шум стих, я почула, що хтось плаче та кличе на допомогу. Покинувши свої думки, я звернула увагу на дівчинку років 10. Її речі і руки були у крові.
Треба сказати, що я дуже боюся вигляду крові - мені одразу стає погано і я можу змарніти. Це вже не раз траплялося. Дівчинка плакала і ніяк не могла заспокоїтися. Я рішуче підвелася і пішла до неї, намагаючись не дивитися на багряні плями. Вона, схопивши мене за руку (я здригнулася, але опанувала себе), намагалась спинити гірки сльози і пояснити нарешті, що ж трапилось. Але це їй не вдавалось - я змогла зрозуміти, що мова йде про собаку. Стиснувши мою руку сильніше, маленька повела мене у бік дороги. Ще здалеку на яскравій молодій травичці я побачила щось біле та пухнасте. Собака не рухався, але дивився і скавчав. Це була жахлива картина – лапи тваринки були зламані, з однієї навіть стирчала кістка, і невеличка червона цівка вже створила калюжу.

Поруч з узбіччям на плитках стежини я теж побачила кров: бідолашний потрапив під колеса. Деякі перехожі спинилися неподалік події, але нічого не робили. Чесно кажучи, я теж боялася підходити, але заплакані очі дівчинки благали про допомогу. Було зрозуміло: цей пес для неї – друг.

В мене також був чотирилапий  улюбленець. Я пам’ятаю, як він впав у дуже глибоку яму, що не була закрита люком. Я тоді побоялася лізти туди. І ніхто з дорослих не схотів цього зробити… Ця картина миттю стала перед моїми очима. Байдужою бути не можна!
Я зателефонувала мамі, щоб вона приїхала до парку на машині. Далі треба було  наважитися… Я зняла курточку, підійшла до тваринки, обережно переклала її з трави на одежину. Підняла на руки, і ми з Машею, хазяйкою спанієля, пішли у бік дороги. 
Мама приїхала доволі швидко, незабаром ми вже були у ветеринарній клініці…
Не можу стверджувати, що я більш не боюся вигляду крові, але я зрозуміла, що себе опанувати можна, якщо дуже потрібно і якщо сказати : "Я впораюсь!"
 Элеонора Шелегон

Буквы ходят по словам
РАЙ для духов – высший КРАЙ.
ПАРК из ПАРА скачет в май.
Рос у нас в саду ПИОН,
а в тылу сидел ШПИОН.
Выгнулась красиво МАРКА,
словно свадебная АРКА.
Рыжий ЛИСТ сбежал из леса,
ЛИС вернул его на место.

Буквы ходят по словам,
как ребёнок – по слогам.
Элеонора Шелегон

Путаница

Эту мышку ловит КРОШКА.
В угол закатилась КОШКА.
Вот надел строитель  КРАСКУ -
В школу мне купили КАСКУ.

Возле речки ползал МУЖ
У соседки новый УЖ.
Он на вид не очень новый,
Но пиджак красивый,  клёвый.
Полз за ним зеленый СОН
Оказалось - это СЛОН.
Вдруг услышала я СТОН:
- Перестань нас путать, Лада!
- За кусочек шоколада
Буду очень даже рада!

Шкворец Лада

понеділок, 2 жовтня 2017 р.

Музика осені

Готуючись до привітання нашого давнього друга і партнера багатьох заходів - зразкового музично-драматичного театру "Гармонія" із дитячої музичної школи № 1, ми підготували для них поетичні і прозові подарунки, які і представляємо.

ОсІНЬ
Журавлем курличе осінь,
Запліта хмаринці коси,
Напуває всі дерева,
Вечір – марево рожеве.

Сонечко схилилось долу,
Злато-колос мріє в полі,
Ковили в степу безмежжя,
Осінь – величава вежа.
Валентина Нетребич
Осінь як по нотах
ДОщ краплями у шибку загляда,
РЕве потужний вітер у долині,
МІста в туманах синіх, як вода,
В червону ФАрбу вбралася калина.
Сопілки СОЛЬний чутно голос в лузі,
ТопоЛЯ похилилась у дворі,
СІвба на зиму йде на виднокрузі –
По нотах ходить осінь з року в рік!
Ельвіра Мєльгунова

Біла бджілка
У білому полі літала біла бджола. Вчора вона захотіла бути білою, як її подруга ромашка, тому пірнула у горщик із фарбою, який знайшла у хатинці, що стояла на краю поля.
Біла бджола спитала інших бджілок:
- Я тепер гарна?
А вони посміялися з неї і говорили:
- Тобі так негарно, зроби себе такою, як була.
Бджілка підлетіла до ромашки і спитала:
- Що мені робити?
Квітка порадила те, що і бджоли. І раптом її пелюстки затріпотіли:
- Ми, квіти, знаємо, коли буде гроза.
- Коли? – спитала комашка.
- Через десять хвилин.
- Ой, треба поспішати! – занепокоїлась бджілка.
- Не треба! Дощем фарба змиється, - зупинила її ромашка.
- Але я не можу літати під час грози – так холодно і страшно, - сказала бджілка.
- Спробуй! – прокричала квітка.
Усі бджоли залетіли у теплий вулик, а біла бджола літала над ромашкою, холодні краплі води полилися на неї, і комашка впала прямо на пелюстки подруги.
Коли вона прокинулась, пригрівало тепле сонечко.
- Ой, яка ти гарна! – проспівали бджоли.
Бджілка спробувала злетіти – і їй вдалось, бо сонечко висушило її крильця. Бджола літала й усміхалася, радіючи, що бджоли та ромашка люблять її такою, яка вона є.

Аліса Шинкаревська

Напишите Ваш отзыв или комментарий!

Назва

Електронна пошта *

Повідомлення *