понеділок, 27 березня 2017 р.

Легенди про символіку України

На занятті контурівці та гості студії звернулися до теми державних символів.
Спочатку завдяки римогрі вони відтворили вірші професійних поетів про прапор, а потім прочитали легенди про прапор і тризуб.
Представлені на виставці книги та атрибути допомогли кращі зануритись у тему, результатом чого стали власні твори на українську тематику.

Легенда про Україну
Був собі могутній козак Україн. Жив у селі козацькому. Та ось на його долю випало випробування – отаман наказав піти в село, що знаходиться на тому боці Дніпра – Наддніпрове, і вбити трьохголового змія. Дозволив взяти у поміч трьох козаків. Україн вибрав Гімна, Герба і Прапора. Вирушили вони вчотирьох у дорогу.
Перепливши Дніпро, дібрались до села Наддінпрове. Чують – пролунав нелюдський крик з підняжжя великої гори Кавокхи. Козаки чимдуж побігли туди і натрапили на трьохголового змія.
Прапор та Герб кинулися одразу на дві бокові голови змія – і миттю зрубали їх. Україн обрав середню і відтяв її. Покінчивши із чудовиськом, збиралися вже йти, та вони навіть не здогадувалися, що в образі змія насправді була зачарована дівчина. Її звали Вишиванка.
Раптом здригнулася земля, і з останків змія вийшла на світ маленька дівчинка. Довкола неї здіймалися білими зміюками великі сувої білого полотна. Дівчинка зняла з шиї барвисте намисто-оберіг і розпустила його на нитки, вийняла з мочки вуха сережку-голку і почала вишивати хрестиком. Дивуючись її швидкій і правній роботі, Гімн завів пісню.
Закінчивши працю, юна вишивальниця сказала Україну, що ім’я сміливого козака підходить як назва для могутньої і великої держави і віддала йому велетенський рушник. Козаки повертаючись додому, розгортали вишите полотно усюди, де могли. Коли останній чарівний клаптик рушника ліг на землю, вишиті поля, ліси, річки, гори й полонини стали реальністю, і їх заселили нащадки Україна, Герба, Гімна і Прапора.
Ось так і з’явилася велика могутня держава Україна.
Нетребич Валентина

«Україна» – гарне слово
«Україна» – гарне слово,
Таке прекрасне і чудове,
Воно уквітчане роками,
І не згасає вже літами.

Це слово стрімко так летить,
Із вуст його вже не спинить.
Летить, летить. Невже злітає?
І сонце згасає, край неба палає.

Невже згорить це слово «Україна»?
Невже покине і птахом полине?
У небо – туди, де хмари.
Літають ті хмари, неначе тіари.

Поринувши в сни ці казкові,
Опиниться в садах калинових.
І знову сонце спалахне,
Як мати дитину сколихне,
І у колиску тихо покладе.
Нетребич Валентина

Акровірш
Ліно, ви для мене, наче сапфір.
І наче золото, коштовний алмаз,
Наче птах, що щастя несе у цей мир.
І радість від віршів відчуто не раз.

Королева прекрасних поезій та проз.
О Ліно, ви справжня, як Україна.
Слава, уквітчана з колючих роз,
Тернистий шлях пройшли ви, пані Ліно.

Епітети, метафори і драми…
Нам дарувала образ України
Костенко Ліна й буде разом з нами.
Ось що ви для мене, пані Ліно.
Нетребич Валентина

пʼятниця, 24 березня 2017 р.

свято поезії на Херсонщині

23 березня – ще одне свято поезії на Херсонщині. У номінації "Автори" на обласний етап фестивалю "Поетичний камертон Ліни Костенко" цього разу приїхали майже 40 учасників різного віку. Відкрив цьогорічний фестиваль лауреат Шевченковської премій в галузі літератури Анатолій Кичинський:



Контурівці також виступили з читанням своїх віршів, що їх написали за мотивами творів Ліни Костенко.








Для всіх присутніх з піснею виступів Світозар Швець




Журі відмітило як гарні виступи Вікторії Виходцевої, Лади Шкворець, Фрола Міщенко, Ельвіри Мельгунової, Валентини Нетребич. 
Прочитали свої вірші керівники студії Юлія Чернієнко (яка була ведучою) і Надія Звягінцева (модератор номінації):


 


Юлія Кравченко прочитала вірша, який  ще не друкувався на нашому блозі - ось він:


Страшні слова, коли вони мовчать...
                               Ліна Костенко
Серед глибоких золотих очей,
Під місяцем і темним небом,
Над таємничим холодом ночей
І над безкрайнім рідним степом,

Над річкою і серед білих хмар
Сумна безмовна тиша пропливає.
Мовчання нагорода? Ні, тягар,
Що всі слова із серця випиває.

Сумні слова, які мов пісня не бринять.
Але, коли вони мовчать, іще сумніші.
Страшні слова, коли вони мовчать.
Але душа, що не говорить, ще страшніша.

Слова, що не твої, вже сказані до тебе
Без сумніву є зайвими, коли
Зв'язок такий, як в сонечка і неба,
Два серця раптом віднайшли
Юлия Кравченко

Всі учасники мали змогу потрапити у віртуальну "Вітальню Дніпрової Чайки"




Читаймо поезії Ліни Костенко - вони завжди надихають!

середа, 22 березня 2017 р.

Виват, поэзия!



Во Всемирный День поэзии контуровцы были приглашены в Джамп Парк на специально организованную акцию. Конечно, читали свои стихи. А еще играли и танцевали, слушали выступления взрослых поэтов.


Праздновали свой день юные поэты Выходцева Виктория, Нетребич Валентина,  Шкворець Лада, Мельгунова Эльвира, Светозар Швец, Славяна Буюклу, Мищенко Фрол, также  и руководители студии Надежда Звягинцева и Юлия Черненко.





неділя, 19 березня 2017 р.

До Всемірного Дня поезії



21 марта  - Всемирный День поэзии 
на "Фабрике"  в Джамп Парке  состоится Мини-вечер поэзии 
с чтением стихов (любых, а не только своих),  
с  награждением участников и победителей конкурса видео-чтений.

Мы приглашены.
Приходить нужно на 17.00. 
Вход участникам бесплатный, 
родителям и сопровождающим – 20 грн.) 

23 марта - фестиваль "Поетичний камертон Ліни Костенко"

Початок о 9 годині у нашій бібліотеці.

Цінить життя!

             Мені вітри позичили крило,
             я бачив землю за віки від мене.
                                       Л. Костенко

Мені вітри позичили крило,
я бачив землю за віки від мене,
коли ще динозаврів не було
і людства теж (на думку вчених).

Гадав, побачу там пустелю,
незвичний безжиттєвий світ,
самі нудні самотні скелі -  
немає там ні радощів, ні бід.

Так думав, поки не побачив,
що там на справді ВСЕ БУЛО!
Посеред гейзерів гарячих
Кружляло вітрове крило.

Велике диво я дізнався:
були там люди – оце так!
При тому дуже здивувався,
бо кожен – зовсім не простак.

Як придивився я уважно:
хоча і схожі на приблуди,
брудні, негарні були люди,
але всміхались переважно,
раділи, наче їм щастить!

Крило несе мене відважно -
І мрії – ті, що недосяжні,
ставали ближче кожну мить,
тому що зрозумів я: треба
усе, що є, завжди цінить.
Віка Виходцева


 Подяка
Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
                                Л.Костенко

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За спів пташиний – джерело натхнень,
За пісню мами, з малечку відому
За те, що родичі усі мої здорові,
За те, що у житті є миті кольорові.

Я дякую за те, що котик мій
до мене завжди лагідно мурличе.
Що кожну весну мій садочок зеленіє,
і кожне літо море мене кличе.

За те, що є зірки над головою,
Одна з них вбереже мене від бід
За те, що друзі є - завжди вони зі мною
Я дякую тобі, мій сонцесхід!
Лада Шкворець  

Букет для неньки

            Весна підніме келихи тюльпанів…
                                            Л.Костенко
Букет найкращий я для неньки
Збирала довго – весь цей час.
Матуся робить все для нас
І каже: «Ви – мої рідненькі».

А я їй подарую квіти:
Конвалію – бо серцем чиста,
Троянду жовто-променисту
Та запашні бузкові віти.
Ще –  незабудкові сапфіри,
А ще – з тюльпанів діадему,
І ці вірші – хай не поема! –
Для тебе квітнуть,
як  любов моя – без міри!
Лада Шкворець

***
І скаже світ:
- Ти крихта у мені.
           Л.Костенко

Політ,
Тремтіння на вустах,
Я майже посміхаюсь,
Танцюючи в зірках.

Десь межі почуттів,
Матерій та світів –
Заповнить невагомість
Кінчики перстів.

У кожного – бажання
До саморуйнування:
Розсиплються зірки,
Зітруть усе віки…

Пливе від центру Світ цей,
Галактики щезають.
Залежні ми  від гніту –
Так Всесвіт вимагає.

Лишає від живого
лише космічний  пил
і каже Світ : "Від цього                   
ти крихта у мені".
 Фрол Міщенко



пʼятниця, 17 березня 2017 р.

Із поетичного та прозового доробку

Із доробку студійців різного періоду.
***
І я не я, і ти мені не ти.
Ліна Костенко
І я не я,
І ти мені не ти.
Що трапилось
Між нами, любий?

І кожен день
Вуста твої німі,
І очі вогнищем
Палають лютим.

Скажи, коханий,
Іншу ти знайшов,
То не мовчи,
Скажи ти правду.

Твоє мовчання
Гірше за усе,
І серце
потребує ладу.

Допоможи…
Врятуй мене,
Будь ласка.
Шелегон Елеонора

Черное и белое
Есть черные и белые цвета.
Для каждого хорош свой цвет:
Кому-то белый – горе и беда,
А черный – счастье и рассвет.

На белом  черное – всегда ловушка,
В неё, как зверь, боимся мы попасть,
На белом шлем мы письма друг для дружки –
Но темной краской пишем мы опять.

И в ясный день похищенная дама
В плену годами может просидеть,
Крылом махнет чернеющее пламя –
Бежать возможно, не оставив след.

Столкнулись Черная и Белая Планеты,
И серость пролилась вдруг на людей,
Теперь уж нет границ меж тьмой и светом.
А так прекрасно начинался день!

Казалось бы – закончились проблемы,
Нет белого и черного! Тускней,
Все стало в сером цвете. Но дилемма:
Нет больше мыслей, творчества, идей.
Мельгунова Ельвіра

Військовий
Ось бачу я: іде військовий,
І на обличчі усмішка лежить.
Він йде країну захищати,
Якою дуже дорожить…

В труні вернувся з маком у руці –
Його на полі куля пронизала,
І дуже важко нам відповісти,
За що його так доля покарала.

Дім оповитий горем і печаллю,
І материнське серце ще болить…
На жаль, і з кожним, кожним таке буде,
Якщо війна у світі стане жить!
Нетребич Валентина

***
Пулеметы, гранаты
И запах войны,
Вот что, ребята,
Мы помнить должны.
Нетребич Валентина

Букет для неньки
Букет найкращий я для неньки
Збирала довго – весь цей час.
Матуся робить все для нас
І каже: «Ви – мої рідненькі».
А я їй подарую квіти:
Конвалію – бо серцем чиста,
Троянду жовто-променисту
Та запашні бузкові віти.
І незабудкові сапфіри,
А ще – з тюльпанів діадему,
І цю віршовану поему –
Хай все цвіте у нас в квартирі!
Лада Шкворець

Пригоди Юрка та Михайла
Детективна історія
Я сидів у світлій кімнаті, дивлячись у відкрите вікно. Раптом до мене зайшов мій найкращий друг Михайло. Він був у темно-зелених шортах, у червоній футболці з малюнком Міккі Мауса.
- Привіт, Юрко, - привітався Михайло.
- Привіт! Як ти спав? Добре? Нічого не чув уночі? – накинувся я на Михайла.
- Ні, а що? – поцікавився він.
- Сьогодні вночі я почув дивне гарчання на задньому дворі, і після цього не зміг заснути, - поділився я тривогами.
- Зрозуміло. Не знаю, може, ти чогось передивився увечері, і тобі це привиділось? – висунув гіпотезу друг.
- Ні, ні! Я вчора ввечері у своїй кімнаті читав книгу «Пригоди Шерлока Холмса» – нам на канікули задали, - стурбовано сказав я.
- Добре, тоді на нашу долю випало випробування, - прокричав Михайло.
- Яке? – запитав я.
- Розгадати цю загадку і стати справжніми детективами! – епічно мовив Михайло.
- Ну не знаю, мені ця пригода подобається, але…
- Що «але»? – підозріло запитав він.
- Я думаю, що це дуже-дуже елементарно, і тут немає чого боятися, - заспокоїв себе я.
- Ну то й що! Це цікаво, чи не так? – вмовляв друг мене.
- Ну добре, я згоден, - погодився я.
- Чудово! Сьогодні ввечері біля старого сараю – будемо збирати докази для нових гіпотез, - мов язиката Хвеська, заговорив Михайло.
- Добре-добре, але що ж нам з собою взяти? – поставив слушне питання я.
- Візьми ліхтарик, плащ, лупу, пензель, фарби і прихопи щось попоїсти. Прихопи іще мотузку, але дуже міцну, - перерахувавши потрібні речі, Михайло узявся їх збирати.
- Навіщо тобі фарба, пензлі і мотузка? – запитав я.
- Ми будемо ставити пастку для звіра, якого ти чув уночі, - відповів Михайло.
По моїх очах можна було здогадатися, що я, хоч трішки, але боявся, адже невідомо що ми можемо зустріти у сараї.
Через декілька годин до моєї кімнати зайшла матуся.
- Юрчику, любий, помий посуд та сходи до магазину, - попросила вона.
- Добре, я проведу друга і все зроблю, - відповів я і почав збирати конструктор.
Ми зібрались, і Михайло підійшов до дверей нашої квартири.
- Бувай, та не забудь прийти до старого сараю із наплічником та ліхтариком, - нагадав він.
- Добре! Не хвилюйся. Бувай, - попрощався я.
Після того, як сходив до магазину та перемив посуд, я вирішив подрімати. Ввечері, коли мама дивилася телевізор я вирішив утекти через вікно. Оскільки ми жили на першому поверсі, та ще й на кухні перед вікном був карниз від підвалу, то втекти було дуже неважко.
Я спустив портфель на карниз і почав спускатися. Злізши додолу, я попрямував до сараю. Він виглядав не дуже: увесь старий, з дряхлими дошками, що ледь-ледь трималися вкупі. Я підійшов до нього та побачив темний силует. Опинившись поруч, я зрадів, коли упізнав Михайла.
- Я зачекався! – нагримав на мене друг.
- Пробач, мене мама затримала, - виправдався я.
(Далі буде)
Нетребич Валентина


Напишите Ваш отзыв или комментарий!

Назва

Електронна пошта *

Повідомлення *