Із доробку студійців різного періоду.
***
І
я не я, і ти мені не ти.
Ліна Костенко
І я не я,
І ти мені не ти.
Що трапилось
Між нами, любий?
І кожен день
Вуста твої німі,
І очі вогнищем
Палають лютим.
Скажи, коханий,
Іншу ти знайшов,
То не мовчи,
Скажи ти правду.
Твоє мовчання
Гірше за усе,
І серце
потребує ладу.
Допоможи…
Врятуй мене,
Будь ласка.
Шелегон
Елеонора
Черное
и белое
Есть черные и
белые цвета.
Для каждого
хорош свой цвет:
Кому-то белый
– горе и беда,
А черный –
счастье и рассвет.
На белом черное – всегда ловушка,
В неё, как
зверь, боимся мы попасть,
На белом шлем
мы письма друг для дружки –
Но темной
краской пишем мы опять.
И в ясный день
похищенная дама
В плену годами
может просидеть,
Крылом махнет чернеющее
пламя –
Бежать
возможно, не оставив след.
Столкнулись
Черная и Белая Планеты,
И серость
пролилась вдруг на людей,
Теперь уж нет
границ меж тьмой и светом.
А так
прекрасно начинался день!
Казалось бы –
закончились проблемы,
Нет белого и
черного! Тускней,
Все стало в
сером цвете. Но дилемма:
Нет больше мыслей,
творчества, идей.
Мельгунова Ельвіра
Військовий
Ось бачу я: іде військовий,
І на обличчі усмішка лежить.
Він йде країну захищати,
Якою дуже дорожить…
В труні вернувся з маком у руці –
Його на полі куля пронизала,
І дуже важко нам відповісти,
За що його так доля покарала.
Дім оповитий горем і печаллю,
І материнське серце ще болить…
На жаль, і з кожним, кожним таке буде,
Якщо війна у світі стане жить!
Нетребич Валентина
***
Пулеметы, гранаты
И запах войны,
Вот что,
ребята,
Мы помнить должны.
Нетребич
Валентина
Букет
для неньки
Букет найкращий я для неньки
Збирала довго – весь цей час.
Матуся робить все для нас
І каже: «Ви – мої рідненькі».
А я їй подарую квіти:
Конвалію – бо серцем чиста,
Троянду жовто-променисту
Та запашні бузкові віти.
І незабудкові сапфіри,
А ще – з тюльпанів діадему,
І цю віршовану поему –
Хай все цвіте у нас в квартирі!
Лада
Шкворець
Пригоди Юрка та Михайла
Детективна історія
Я
сидів у світлій кімнаті, дивлячись у відкрите вікно. Раптом до мене зайшов мій
найкращий друг Михайло. Він був у темно-зелених шортах, у червоній футболці з
малюнком Міккі Мауса.
-
Привіт, Юрко, - привітався Михайло.
-
Привіт! Як ти спав? Добре? Нічого не чув уночі? – накинувся я на Михайла.
-
Ні, а що? – поцікавився він.
-
Сьогодні вночі я почув дивне гарчання на задньому дворі, і після цього не зміг
заснути, - поділився я тривогами.
-
Зрозуміло. Не знаю, може, ти чогось передивився увечері, і тобі це привиділось?
– висунув гіпотезу друг.
-
Ні, ні! Я вчора ввечері у своїй кімнаті читав книгу «Пригоди Шерлока Холмса» –
нам на канікули задали, - стурбовано сказав я.
-
Добре, тоді на нашу долю випало випробування, - прокричав Михайло.
-
Яке? – запитав я.
-
Розгадати цю загадку і стати справжніми детективами! – епічно мовив Михайло.
-
Ну не знаю, мені ця пригода подобається, але…
-
Що «але»? – підозріло запитав він.
-
Я думаю, що це дуже-дуже елементарно, і тут немає чого боятися, - заспокоїв
себе я.
-
Ну то й що! Це цікаво, чи не так? – вмовляв друг мене.
-
Ну добре, я згоден, - погодився я.
-
Чудово! Сьогодні ввечері біля старого сараю – будемо збирати докази для нових
гіпотез, - мов язиката Хвеська, заговорив Михайло.
-
Добре-добре, але що ж нам з собою взяти? – поставив слушне питання я.
-
Візьми ліхтарик, плащ, лупу, пензель, фарби і прихопи щось попоїсти. Прихопи
іще мотузку, але дуже міцну, - перерахувавши потрібні речі, Михайло узявся їх
збирати.
-
Навіщо тобі фарба, пензлі і мотузка? – запитав я.
-
Ми будемо ставити пастку для звіра, якого ти чув уночі, - відповів Михайло.
По
моїх очах можна було здогадатися, що я, хоч трішки, але боявся, адже невідомо
що ми можемо зустріти у сараї.
Через
декілька годин до моєї кімнати зайшла матуся.
-
Юрчику, любий, помий посуд та сходи до магазину, - попросила вона.
-
Добре, я проведу друга і все зроблю, - відповів я і почав збирати конструктор.
Ми
зібрались, і Михайло підійшов до дверей нашої квартири.
-
Бувай, та не забудь прийти до старого сараю із наплічником та ліхтариком, -
нагадав він.
-
Добре! Не хвилюйся. Бувай, - попрощався я.
Після
того, як сходив до магазину та перемив посуд, я вирішив подрімати. Ввечері,
коли мама дивилася телевізор я вирішив утекти через вікно. Оскільки ми жили на
першому поверсі, та ще й на кухні перед вікном був карниз від підвалу, то
втекти було дуже неважко.
Я
спустив портфель на карниз і почав спускатися. Злізши додолу, я попрямував до
сараю. Він виглядав не дуже: увесь старий, з дряхлими дошками, що ледь-ледь
трималися вкупі. Я підійшов до нього та побачив темний силует. Опинившись
поруч, я зрадів, коли упізнав Михайла.
-
Я зачекався! – нагримав на мене друг.
-
Пробач, мене мама затримала, - виправдався я.
(Далі
буде)
Нетребич
Валентина
