Вітаємо переможця!

Світозар Швець - активний учасник багатьох Всеукраїнськіх фестивалей та конкурсів - знов став переможцем. Ось як виглядають його нові перемоги, що він здобув у Запоріжжі :

1. Диплом "Лучшая мужская роль" на Первом Всеукраинском детском кинофоруме киножурнала "Байки"
2. Благодарность за активное участие в названном кинофоруме
3.Диплом лауреата конкурса "Авторская и кино-песня"
4.Диплом лауреата конкурса "Художественное слово"

Вітаємо хлопця і бажаємо успіхів!

Нагороди прибули до героїв

Дипломи лауреатів та почесні грамоти переможців Всеукраїнського дитячого творчого конкурсу "Я – Чарівник" прибули з Харкова до Херсону.

Вітаємо Марійку Юдіну, яка стала переможцем одразу у двох номінаціях –"Найкраща казка"(ІІ місце) та "Найкращій вірш"(ІІІ місце). У подарунок Марійка отримала гарну велику книгу "Морские сказки".

Вітаємо Ладу Шкворець, яка посіла ІІІ місце у номінації "Найкращій вірш". Для неї подарунок – гарно видана книга "Маленький Принц".

Дипломи лауреатів отримали Виходцева Вікторія, Швець Світозар, Юдіна Дар'я Нетребич Валентина Мельгунова Ельвіра, Шелегон Елеонора.

Приємно, що організатори - Всеукраїнське об'єднання «Українські Рубежі» за підтримки спільноти відповідального учительства EdCamp Ukraine 

і Української Миротворчої Школи – 

надіслали подяку студії за активну участь у конкурсі.

   

Відомі рядки – і мрії великі

 Іванна Пислар завершила триптих, який стане учасником Всеукраїнського конкурсу "Мрії про Україну: дитячий погляд" у номінації "Вірші"

Відомі рядки – і мрії великі

Триптих

У кожен свій вірш я вливаю любов:

Хай квітне Херсонщина мила

і вся моя Батьківщина!

1.

Думи мої, думи мої…

             Т.Шевченко

Зорі вічні – знаю я,

вони й Тарасові світили.

Одна мені розповіла

з якої він родини,

як він вірші свої складав,

за рідним краєм сумував,

як вчився малювати,

які зазнав він втрати.

Ділюся подумки завжди 

з поетом думами своїми,

допомагають ті зірки,

які й йому світили.

Я мрію, як і він, про вільний край,

Бо це нарешті буде справжній рай!

2.

…Але мрії не зникають.

                         Леся Українка

Ви кажете – я мрійниця?

Не заперечую вам, друзі!

Та мрія – як прокинеться –

то вже не до ілюзій!

Адже щоб все збулося –

потрібно працювати

(не виросте колосся,

якщо не доглядати!)

І перша моя мрія:

здорова і щаслива

уся моя родина.

Для цього добре вчуся,

щоб тато и матуся

частіше посміхались

і мною щоб пишались.

І друга – головна –

щоб не дарма я прожила.

Щоб свій талант від Бога

зуміла я розкрити,

щоб людям –

більше якомога! –

зуміла я служити.                                         

3.

             Осінь брами твої замикала вночі…
                                                Л.Костенко

Осінь брами за літом закрила вночі,

відлетіли птахи у теплі краї,

будуть там зимувати,

і за краєм своїм сумувати.

Але прийде весна – відкриються брами,

і повернуться птиці додому,

в рідний свій променистий край,

щоби гнізда собі будувати,

щоб веснянки веселі співати,

годувати  своїх пташенят.

Все так просто – і мрія проста:

щоб тривало щасливе життя!

Мої мрії – про Україну!

Триває підготовка до Всеукраїнського конкурсу дитячої творчості. Писали і вірші, і прозу. Але сьогодні почнемо добірку з гумористичного твору найменшої із студійців:

Лимерик

 Песик один из будки

нюхать любил незабудки.

Кошка однажды бежала,

все незабудки украла.

Песику стало обидно:

- Как же, кошка, тебе не стыдно!

Даша Гавриленко

***

В мене є багато мрії.

Головні – про Україну.

Щоб не було ніколи війн –

усі б усміхнені  ходили.

Щоб не зустрілась нам біда -

щасливим буде в нас  життя.

Віка Виходцева

Війна

Україно, мені болить за тебе!

Я попитаю стиха сине небо:

- Чому війна на Україні?

Чому народі братські нині

багрову кров все проливають,

Один у одного стріляють?

Чом села наші зруйнували?

Ми ж їх для щастя будували!

Чому степи лежать згорілі?

Ми ж там пшениченьку ростили!

Невинні люди помирають,

а матері синів чекають

марно…

Хай буде мир в моїй країні.

Хай всі живуть у мирі нині,

Хай люди люблять Батьківщину

як батько з матір'ю – дитину.

Валя Нетребич

Каштанова алея навесні

Каштанова алея

біліє, мов лілея,

мов світлий прапор волі

ясніє на роздоллі.

У небі ні хмаринки,

у парку днів стежинки,

що простяглись далеко

від півдня в край смереки…

А тут – ясна алея

вбралася, наче фея!

Валя Нетребич

Помічниця

Вранці бабця вже на грядці

картоплю садила,

а маленька її внучка

недалеко ходила.

З часом бабця із картоплі

траву вириває,

ось підходить її внучка,

бабця і повчає:

- Із коріням рвати треба,

щоб не виростала,

бо проклята ця трава

всіх уже дістала!

Пішла внучка по стежинці

до іншої грядки:

- Треба бабці допомога,

щоб все було в порядку.

…Ось іде до внуки бабця:

- Що ж ти наробила?!

- Я ж з корінням все і рвала,

як ти мене навчила!

Валя Нетребич

Притча о двух туристах

Пошли два туриста искать место для палаток. Груз у обоих одинаковый: у каждого спальник, палатка, каремат, рюкзак с едой, бутылка с водой. Идут они, идут, и вдруг первый говорит:

- Мне так тяжело!..

- Ну давай мне свой каремат.

Отдал первый второму свой каремат. Идут дальше. Первый снова говорит:

- Ой, мне тяжело.

- Ну давай мне свой спальник.

Отдал первый второму спальник. Идут они дальше. Первый опять говорит:

- Ах, как мне тяжело!

- Ну хорошо – давай мне свой рюкзак и воду.

Забрал второй у первого рюкзак и воду, а потом и палатку. Думает второй: "Ну все, теперь ему тяжело не будет!" Но вдруг первый снова жалуется:

- Ох, мне тяжело!

Второй спрашивает:

- Почему тебе тяжело? Я у тебя и так уже все забрал.

- У меня в голове много мыслей, она такая тяжелая!

Второй забрал у первого голову и спрашивает:

- Ну что, теперь тебе не тяжело?

- Теперь нормально! – отвечает первый.

Светозар Швец

Де ж ти?!

Микиту збудив зовсім не яскравий і ласкавий промінець сонця, як пишуть у романах, а грохот, схожий на грім. Але те, що це не гроза, хлопчина знав точно, адже він вже навчився відрізняти грім від вибухів. "Почалося…" – подумав Микита, не розплющуючи очей. Шкода було першого сну – він був гарний, але про що? Микита намагався зосередитися і згадати. Але не вийшло, тому що грохот повторювався. "Десь поруч…" – зітхнув підліток і нарешті розплющив очі. Знов грохнуло – і Микита побіг до вікна, яке, йому здавалося, тріснуло. Але ні – скло було ціле, лише кватирка розчахнулася.

В темряві Микита бачив спалахи, яки підпалювали ніч. Це було красиво, але страшно. Ось свист – так завжди наближається снаряд. Микита побачив, як згусток вогню, схожий на хвостату комету, відобразився від темних вікон будинку навпроти – вони спалахнули. А ще за мить одне з вікон перетворилося на пащу вогнедишного дракона. У середині хтось заметушився. Хлопчині зробилося спекотне, ніби він сам  був посеред того вогнища. Микита добре знав родину, що мешкає в будинку навпроти. Вдень Марійка – його однокласниця – говорила, коли вони йшли зі школи, що батьки зранку поїхали в село до хворої бабусі, а вона зостанеться з молодшим братиком сама.

Микита вибіг у вітальню – там вже була мати. Вона стояла біля вікна, охопивши обличчя двома руками.

- Чого чекаємо?! – вигукнув Микита і кинувся до виходу.

- Стій! – скричала мати. – Це небезпечно! Вони впораються!

- Нема кому поратися – батьків нема вдома, - відповідав син вже з ґанку.

За мить Микита вже вибивав двері, але вони трималися міцно.

- Треба у вікно, - кричала мати. Хлопчина вже і сам був біля палаючого вікна…

– Та не туди, синку! Треба у сусідню кімнату потрапити!

Микита вибив вікно кухні і щез у темряві. Мати, прижавши руки до грудей, дивилася невідривно і не зморгуючи у провалля вікна. Хвилина здалася їй вічністю.

- Тримай! Він знепритомнів, а може, поранений, - почула вона нарешті.

Микита передав у руки матері хлопчика і знову щез. Тепер вона прижимала до грудей врятовану дитину, але продовжувала дивитися у вікно.

- Микита! Де ж ти? – кричала крізь сльози мати.

Їй відповідало тріскотіння вогню…  По вулиці бігли люди, десь вже вила сирена пожежної машини… 

Елеонора Шелегон