Із поетичного та прозового доробку

Із доробку студійців різного періоду.

***

І я не я, і ти мені не ти.

Ліна Костенко

І я не я,

І ти мені не ти.

Що трапилось

Між нами, любий?

І кожен день

Вуста твої німі,

І очі вогнищем

Палають лютим.

Скажи, коханий,

Іншу ти знайшов,

То не мовчи,

Скажи ти правду.

Твоє мовчання

Гірше за усе,

І серце

потребує ладу.

Допоможи…

Врятуй мене,

Будь ласка.

Шелегон Елеонора

Черное и белое

Есть черные и белые цвета.

Для каждого хорош свой цвет:

Кому-то белый – горе и беда,

А черный – счастье и рассвет.

На белом  черное – всегда ловушка,

В неё, как зверь, боимся мы попасть,

На белом шлем мы письма друг для дружки –

Но темной краской пишем мы опять.

И в ясный день похищенная дама

В плену годами может просидеть,

Крылом махнет чернеющее пламя –

Бежать возможно, не оставив след.

Столкнулись Черная и Белая Планеты,

И серость пролилась вдруг на людей,

Теперь уж нет границ меж тьмой и светом.

А так прекрасно начинался день!

Казалось бы – закончились проблемы,

Нет белого и черного! Тускней,

Все стало в сером цвете. Но дилемма:

Нет больше мыслей, творчества, идей.

Мельгунова Ельвіра

Військовий

Ось бачу я: іде військовий,

І на обличчі усмішка лежить.

Він йде країну захищати,

Якою дуже дорожить…

В труні вернувся з маком у руці –

Його на полі куля пронизала,

І дуже важко нам відповісти,

За що його так доля покарала.

Дім оповитий горем і печаллю,

І материнське серце ще болить…

На жаль, і з кожним, кожним таке буде,

Якщо війна у світі стане жить!

Нетребич Валентина

***

Пулеметы, гранаты

И запах войны,

Вот что, ребята,

Мы помнить должны.

Нетребич Валентина

Букет для неньки

Букет найкращий я для неньки

Збирала довго – весь цей час.

Матуся робить все для нас

І каже: «Ви – мої рідненькі».

А я їй подарую квіти:

Конвалію – бо серцем чиста,

Троянду жовто-променисту

Та запашні бузкові віти.

І незабудкові сапфіри,

А ще – з тюльпанів діадему,

І цю віршовану поему –

Хай все цвіте у нас в квартирі!

Лада Шкворець

Пригоди Юрка та Михайла

Детективна історія

Я сидів у світлій кімнаті, дивлячись у відкрите вікно. Раптом до мене зайшов мій найкращий друг Михайло. Він був у темно-зелених шортах, у червоній футболці з малюнком Міккі Мауса.

- Привіт, Юрко, - привітався Михайло.

- Привіт! Як ти спав? Добре? Нічого не чув уночі? – накинувся я на Михайла.

- Ні, а що? – поцікавився він.

- Сьогодні вночі я почув дивне гарчання на задньому дворі, і після цього не зміг заснути, - поділився я тривогами.

- Зрозуміло. Не знаю, може, ти чогось передивився увечері, і тобі це привиділось? – висунув гіпотезу друг.

- Ні, ні! Я вчора ввечері у своїй кімнаті читав книгу «Пригоди Шерлока Холмса» – нам на канікули задали, - стурбовано сказав я.

- Добре, тоді на нашу долю випало випробування, - прокричав Михайло.

- Яке? – запитав я.

- Розгадати цю загадку і стати справжніми детективами! – епічно мовив Михайло.

- Ну не знаю, мені ця пригода подобається, але…

- Що «але»? – підозріло запитав він.

- Я думаю, що це дуже-дуже елементарно, і тут немає чого боятися, - заспокоїв себе я.

- Ну то й що! Це цікаво, чи не так? – вмовляв друг мене.

- Ну добре, я згоден, - погодився я.

- Чудово! Сьогодні ввечері біля старого сараю – будемо збирати докази для нових гіпотез, - мов язиката Хвеська, заговорив Михайло.

- Добре-добре, але що ж нам з собою взяти? – поставив слушне питання я.

- Візьми ліхтарик, плащ, лупу, пензель, фарби і прихопи щось попоїсти. Прихопи іще мотузку, але дуже міцну, - перерахувавши потрібні речі, Михайло узявся їх збирати.

- Навіщо тобі фарба, пензлі і мотузка? – запитав я.

- Ми будемо ставити пастку для звіра, якого ти чув уночі, - відповів Михайло.

По моїх очах можна було здогадатися, що я, хоч трішки, але боявся, адже невідомо що ми можемо зустріти у сараї.

Через декілька годин до моєї кімнати зайшла матуся.

- Юрчику, любий, помий посуд та сходи до магазину, - попросила вона.

- Добре, я проведу друга і все зроблю, - відповів я і почав збирати конструктор.

Ми зібрались, і Михайло підійшов до дверей нашої квартири.

- Бувай, та не забудь прийти до старого сараю із наплічником та ліхтариком, - нагадав він.

- Добре! Не хвилюйся. Бувай, - попрощався я.

Після того, як сходив до магазину та перемив посуд, я вирішив подрімати. Ввечері, коли мама дивилася телевізор я вирішив утекти через вікно. Оскільки ми жили на першому поверсі, та ще й на кухні перед вікном був карниз від підвалу, то втекти було дуже неважко.

Я спустив портфель на карниз і почав спускатися. Злізши додолу, я попрямував до сараю. Він виглядав не дуже: увесь старий, з дряхлими дошками, що ледь-ледь трималися вкупі. Я підійшов до нього та побачив темний силует. Опинившись поруч, я зрадів, коли упізнав Михайла.

- Я зачекався! – нагримав на мене друг.

- Пробач, мене мама затримала, - виправдався я.

(Далі буде)

Нетребич Валентина