Вітання всім з прийдешнім Новим роком!

Подарунком від студії сьогодні буде казочка від Анастасії Лариної

 Чому поросята не носять чоботи

 Маленьке порося зранку взулося у чоботи зі шнурками і пішло до берега моря, щоб вкотре подивитися на прибій. Тільки-но він відвернувся, як за його бантик на взутті  зачепилося гусенятко. Порося не помітило, як шнурок розв’язався. Дорогою до дому він наступив на нього і впав. Маля підвилося, потерло забите коліно і попрямувало до свого друга Песика.

- Ти вмієш зав'язувати шнурки? – питає Порося.

- Ні, не вмію – в мене взагалі немає чобітків.

Порося засумувало і пішло до кицьки, питає її:

- В тебе є взуття зі шнурками?

- Ні, воно мені не потрібне. Якщо я буду ходити по даху у черевиках, то неодмінно впаду.

Думає Порося: "А чого це мені потрібно носити взуття, якщо ніхто його не носить?". Зняв він чоботи і радісно побіг спочатку по зеленій траві, потім – по вологому піску берега моря. Ходити босоніж було так приємно, що з тих пір поросята не носять взуття.

Новинка під ялинку!

Приємна новина під ялиночку! Вийшов з друку збірник Всеукраїнського літературного конкурсу "Творчі канікули — 2018",  до якого увійшли 79 кращих творів його учасників з усієї України. Серед них 12 юних херсонців і 8 творів, які написали члени студії "Контур"! Отже надруковані:

 номінація "Знайомтеся — це ми!"

Виходцева Вікторія

номінація "І в кожному із нас уже живе філософ"

Мєльгунова Ельвіра

номінація «Моя майбутня професія»

Волколупов Аполлон переможець конкурсу

номінація «Безмежний світ моєї уяви»

Шкворець Лада

Волколупов Аполлон

Міщенко Фрол

номінація «Далі буде? Ні, «далі» — вже є!»

Виходцева Вікторія, 

Нетребич Валентина

Кожен із юних письменників отримає свій авторський примірник книжки, надійде вона і до фондів бібліотек. А електронну версію можна погортати й почитати вже зараз

Ось так переможців, у тому числі Аполлона Волколупова, вітали і нагороджували у Київі:

Усіх вітаємо зі святами!!!

Скоро Новий рік!

Мрія, яка збулася (новорічна казка)

На одній великій хмарі народилася маленька сніжинка. Вона дивилася на землю і мріяла полетіти туди – їй подобилися ялинки, що росли у лісі, а найбільш за все – яскраві вогники великих міст. Вона вже приготувалася стрибати, але її зупинила мама-хмарка:

- Не треба тобі тут стрибати. Там, де багато вогнів,  ще тепло – ти розтанеш… До того ж  ти така маленька, а у місті працюють такі великі снігоприбиральні машини…

- Але ж я дуже хочу опинися серед вогнів!

- Зачекай! – вмовляла її мама-хмарка.

Сніжинка терпіла і намагалася скоріш підрости. Одного дня вона почула:

- Ти вже можеш стрибати вниз, тому що люди зараз чекають снігу.

- А чому саме зараз?

- Тому що завтра наступає Новий рік, - пояснила Хмара.

- Ура! – скрикнула сніжинка і радо полетіла на землю, бо знала, що на неї там чекають…

Анастасія Ларіна

Зимние забавы

Снег улёгся на поляну,

Блеском всех нас ослепил.

Нас на улицу он манит:

Вася бабу тут слепил,

Петя любит строить крепость,

А снежки Людмила лепит.

Разгорелся снежный бой –

Пришли все мокрые домой!

 Анастасия Ларина

Старая песня на новый лад

     В лесу родилась елочка

                                  песня

На далеком севере

елочка росла,

и, как известно, елочка

зеленою была.

Не нравилось той елочке,

что около нее

лишь только снег, иголочки –

и больше ничего.

Но как-то раз случилось так,

что северным деньком

срубили эту елочку -

оcтался лес с пеньком.

История иголочек

известна точно всем:

верхушка этой елочки

не видела проблем:

украсили игрушками,

украсили звездой -

гордилась украшением,

гирляндой-мишурой.

А вот пенек на севере

засыпало снежком

и грустно было бедному –

верхушки нет на нем!

Но вскоре пень почувствовал,

что он  чуть-чуть подрос

что снова есть колючки: "Да!

На жизнь пошел прогноз!".

А вот верхушка елочки

скучала по пеньку

и думала, что бедному

там грустно одному.

И так грустила елочка,

что пожелтела вдруг -

Убрали украшения

И нет совсем подруг.

Мораль у этой песенки,

Наверно, такова:

Что лучше жить пеньком в лесу,

чем ты - в камин дрова.

Маша Юдина.

Письменники привітали переможців

У фойє кінотеатру "Ювілейний", де  15 грудня ще тривав Південний фестиваль книги та читання "Книжковий Миколай", члени студії, які стали переможцями обласного етапу Всеукраїнського конкурсу "Творчі канікули",  отримали дипломи і подарунки. Їх привітали письменниця члени журі письменниця Юлія Чернієнко і голова Херсонського осередку Національної спілки письменників Україні Василь Загороднюк.

"Книжковий Миколай"

У Херсоні триває Південний фестиваль книги та читання 

"Книжковий Миколай". 

15 грудня у бібліотеці були гості – письменники і видавці. Зустріч студійців з ними проходила за чаюванням. Цікаві розповіді про творчість і про редакторську роботу вели письменники Антон Санченко і Наталя Матолінець, представники українських видавництв Тетяна Левченко і Анна Яблучна.

 

Члени студії – Елеонора Шелегон і Вікторія Виходцева, Ельвіра Мельгунова і Лада Шкворець, Олександра Проценко і Валя Нетребич - прочитали свої вірші, мали змогу почути відповіді на свої запитання. 

За мотивами Марії Морозенко

Вік

 На фестиваль "Книжковий Миколай" до нас завітає письменниця Марія Морозенко. Тож сьогодні всі твори - за мотивами.

Вікторія Виходцева, 12 р.

Сосісич і пташки

Віршоване продовження оповідання

Марії Морозенко "Щасливий порятунок"

Ми з улиці забрали

сіренького кота.

Сосісичем  назвали,

бо мав товсті бока.

Тепер на підвіконні

дрімає він, мурчить,

а пташка невгамовна

співає - не мовчить.

Повісили кормушку

ми прямо під вікном

вся птиця вперемішку

штовхається крилом

Сосісич зацікавився –

швидесенько привстав,

так довго він дивився,

що вечір вже настав.

Пташки повідлітали

та полягали спати,

Кіт хлібом запасався,

щоб завтра полювати.

Проценко Олександра, 10 р.

***

Життя – швидкий поїзд,

Проходить без збоїв.

М. Морозенко "Ми всі- пасажири"

Життя – швидкий поїзд,

Проходить без збоїв.

А як зупиниш його –

Немає й життя твого.

***

У ніжних звуках сонячного ранку…

                                Марія Морозенко

Пташок я чую   на світанку –

це звуки сонячного ранку

***

         Блукають в травах тіні-сновидіння

                                          Марія Морозенко

Блукають в травах сновидіння –

дитячі мрії в них сховались...

Мисливець, не полюй за ними,

щоб гарні сни до всіх дістались.

Анастасія Ларіна, 10 р.

Скоро свята!

Степ зимою, мов ковдринка:

Біла, сяюча, м'яка.

Сплять на ній зима з морозом,

Спить ялинка снігова.

Заєць бігає, стрибає –

всіх до свята закликає.

Розбудив він всіх навколо,

щоб не пропустили свята,

бо зима на них багата.

Вербицький Владислав, 9 р.

Ранковий дощ

Угамуйтеся, хмари кошлаті.

М. Морозенко.  "Етюди долини"

   Зранку над Дніпром стали хмари. Вони затулили сонне сонце, яке тільки-но почало прокидатися. Хмари, щоб збудити його, почали бризкати – пішов дощ. Змокла трава і дерева. Трава стала одразу вище, а квіти яскравіше. Коли дощ скінчився – на листтях залишилися краплинки. Дуже гарно після ранкового дощу. Сонце піднялося вгору вже бадьорим та вмитим.

Іван Завгородній, 10 р.

Літня гроза

                                                        Угамуйтеся, хмари кошлаті...

                                                             М. Морозенко "Етюди долини"

Одного літнього ранку над морем зібралися кошлаті хмари. Ось одна велика сіра хмара штовхнула іншу маленьку білу хмарку і каже сердито:

- Посунься! Мені тут замало місця.

- Але ж я займаю так мало простору, а небо таке велике.

Інші різноманітні хмари подумали, що Велика Сіра неправа і почали захищати маленьку подружку. Вийшла дуже гучна сварка. Хмари сердилися, роздувалися і розтягувалися. Нарешті дісталися берега, де стояло село. Вони вже були чорні, гримали, пускали блискавки. Здійнявся вітер. Селянам навіть стало страшно. Але один пастух, який йшов по дорозі, звернувся до хмар:

- Угамуйтеся, хмари кошлаті. Краще наші поля поливайте!

Послухались хмари та й пролилися на землю рясним дощем.

Валентина Нетребич, 14 р.

Сріблястий ранок

                          І тріпоче узорами іній

               М. Морозенко,  "Етюди долини"

Знов тріпоче узорами іній,

По деревах ніжно дзвенить

накриває легкі сині тіні,

напуваючи співами мить.

Сніжний ранок блукає у світі,

Огортаючи місто усе

і в домівки, Різдвом оповиті,

щастя й радість привітно несе.

Ельвіра Мельгунова, 16 р.

Ранкові почуття навесні

       Весняний ранок ніжний, як вуаль

                                         М. Морозенко

Весняний ранок ніжний, як вуаль,

в віконце лагідно постукав -

він проганяв мою печаль,

мої думки уважно слухав.

І, зупинившись поряд, - він на мить

своїм теплом тендітним обійняв,

на серце біль торічний розтопив,

щасливі й радісні хвилини нагадав.

Від тих обіймів, мов родинних, теплих

в моїй душі розквітли знову квіти,

і вітер дмухнув дуже-дуже легкий,

і в серце ніби розпустились віти.

Трохи про зиму та про інше

Сніжинка-мандрівниця

Сніжинка летіла через моря

І раптом упала на хвилю вона.

І море застигло... Як встала зоря,

То світлом сніжинку збудила вона.

Сніжинка злетіла і бачить лісок –

Вдруге упала – тепер на пісок.

 Олекесандра Проценко

Святий Миколай

Коли наступає зима на землі –

Приходить до нас чарівник чарівний.

Святий Миколай, Святий Миколай

Приносить дарунки у рідний мій край.

Бажає здоров'я та успіхів всім

І якщо лозинку дає – разом з тим

завжди і цукерку він дасть малюку,

бо вірить у добру справу таку.   

 Олекесандра Проценко

Новогодняя песенка

Едет воз, едет воз,

едут, едут сани –

что привез Дед Мороз –

догадайтесь сами.

Он привез, он привез

Книжки и игрушки

Он привез, он привез

Конфеты, и хлопушки.

Олекесандра Проценко

 Монорим

Стоит пешеходный знак.

Под ним растет красный мак.

И я не знаю, уж  как,

но  к знаку ползет Рак.

Из речки увидел чудак

красный красивый мак.

Хоть Рак и боится собак -

ползет, где поставлен знак,

хочет сорвать этот мак.

Олекесандра Проценко

Космическая история

Когда-то, миллионы лет назад, в космосе создалась новая система. На каждой ее планете была разумная жизнь. Прошло немало времени, и жители планет изобрели летающие корабли. Когда обитатели разных планет взлетели, то смогли увидеть друг друга. Желейные и шоколадных жители Сладкой планеты увидели зубастиков и глазастиков. И сразу пригласили их в гости.

Но когда зубастики прилетели на Сладкую планету, то быстро съели шоколадные и мармеладные дома. Этим воспользовались злобные пираты с планеты Кариес. Зубастики стали болеть. Увидели это глазастики и думают: "Хорошо, что у нас зубы совсем маленькие! Мы может есть сладости только глазами".

Спасло обжор то, что недалеко была планета Айболитов. Добрые доктора вылечили зубастиков, которые после этого помогли желейным и шоколадным построить новые дома. С тех пор между планетами царил мир. А пиратам с Кариеса пришлось искать во Вселенной новые жертвы. Иногда они бывают и на Земле.

Иван Завгородний

***

Ще вчора я побачила в вікно,

Що листя червоніють і рудіють,

Що люди не всміхаються давно,

Мені здаються сірими й черствіють.

Згадала, що раніше відбуло -

В яскравих фарбах серед просіді сховалось

І кожен опустив чомусь чоло -

Немов погане раптом всім згадалось.

І, зовсім не зважаючи на це,

Пишу листи на акварелях осені:

Думки, мов те листвяне деревце,

Виводять на папір роздумливе слівце,

А пензель бачить фарби позолочені.

 Марія Юдіна

Вітаємо переможця!

У листопаді були підведени підсумки конкурсу "Моя безпечна дорога до дому". Переможцем стала Валентина Нетребич. Диплом і подарунки вона отримала під час святкової церемонії у залі Управління паррульної поліції у м. Херсоні. Байка авторки увійшла до збірки кращих творів.

Сонячні та інші

Головною темою сьогодні стали сонячні та інші зайчики. Казки вийшли дуже різнобарвними.

Мандрівник  з морських глибин

Жив собі Морський Зайчик. Він був блискуче-білий і не дуже слухняний. Він з дитинства мріяв побувати у лісі, але не мав такої можливості. Одного разу його матуся Морська Зайчиха зібралася та поїхала у відпустку. Вона наказала синові сидіти вдома. Але малому  хотілося втекти на зустріч своїй мрії. Коли чайка злітала з хвилі – Морський Зайчик ухопився за її лапку. Міцно тримався, щоб дістатися до лісу.

І ось перед ним постала надзвичайна картина. Були навкруги великі могучі дерева, по яких стрибали білочки. У траві ховалися червоні ягоди, а під лапами сосен – гриби. Наш мандрівник дуже радів – роздивлявся усе навкруги. Аж раптом з-за ялини на нього поглянули недобрі очі. Це був вовк. Зайчик, хоча нічого не чув про хижаків, злякався і почав тікати. І він, звісно ж, заблукав. Став мешканець моря звати на допомогу. Це почув згори Сонячний Зайчик. Він спустився і каже:

- Йди за мною – я знаю дорогу до твого дому.

- Звідки ти знаєш, де мій дім? – недовірливо спитав Морський Зайчик.

- Я все бачу, тому що мій дім – Сонце. А воно завжди високо.

Погодився мандрівник та пішов по тій доріжці, що висвітлював йому новий друг. Але ввечері, коли Сонце ховалося за обрій, Морський Зайчик змушений був ховатися у дуплах білок. Так він йшов п’ять днів. А у той час його мама повернулася додому і дуже здивувалася, що сина немає. Вона шукала його скрізь, але марно. Мама-Зайчиха плакала та раптом почула, що хтось постукав у двері. То повернувся її неслухняний син. Мама, звісно, спочатку зраділа, а потім насварила Зайчика. Але його розповіді про ліс були дуже цікавими, і вона таємно пишалася вчинком свого малечі.

З тих пір Морський та Сонячний зайчики потоваришували. Друзі разом вивчали підводний світ.

Надійка Нетребич

Во сне светлее!

Спит Котейка на бочонке

Смотрит светлый сон.

Видит странного зайчонка -

Светится так ярко он.

"Может, я дружить с ним буду? -

думает во сне Котейка. –

Надо имя мне узнать

как зайчонка называть?"

- Кто ты? Имя называй!

- Я вообще-то СветлоЗай.

Я рождаюсь там, где свет,

И тебе даю совет,

что со мной дружить приятно.

Отвечает кот: "Понятно!"

И проснулся…

- Непонятно,

где же этот СветлоЗай?

Темнота кругом стоит,

Хоть глаза не открывай!

Иван Завгородний

Сказка про трех зайцев

Жили-были в лесу два зайца. Один обычный, то белый, то серый. А второй – солнечный, всегда  золотой хоть зимой, хоть летом. Они дружили и помогали друг другу. Однажды за зайцами погнались хищники. За обычным зайцем гнался волк, а за солнечным – лесной кот. Бегали они до вечера. Солнце еще не село, а луна уже появилась. Поэтому на помощь друзьям устремился лунный серебряный зайчик. Ему удалось отвлечь внимание лесного кота. В это время Солнечный бросился на помощь другу  и ослепил волка. Ушастый был спасен.  Теперь вместе они могли справиться с лесным котом. Увидев сразу трех зайчиков, кот не смог определиться, на кого ему нападать. В двух его глазах зайцы утроились. Кот убежал прочь, а зайцы отправились кто куда – обычный – в свою нору, солнечный – догонять заходящее солнце, а лунный зашел в гости к ушастику, чтобы поиграть с ним в шахматы. С тех пор у длинноухого было два друга – один приходил днем, а второй – ночью. А хищники их не трогали. потому что знали, что зайцев теперь много.

 Вербицкий Владислав

Краще бути тим, ким ти народився

Одного ранку Сонячний зайчик бігав по будинку і зустрів незнайомця і питає:

- Як тебе звуть?

- Я – Дзеркальній зайчик. А ти хто?

- Мене звуть Сонячний Зайчик.

- Тобі подобається жити на Сонці?

- Не дуже, тому що я можу існувати лише вдень.

- А хочеш стати дзеркальним, як я?

- Якщо можна буде зустрітися нарешті з моїм братом Місячним Зайчиком, то – так, хочу. Ти бачив його?

- Звичайно, бачив, - відповів Дзеркальний Зайчик.

Сонячний Зайчик стрибнув у дзеркало. Він хотів дочекатися ночі, коли Місяць загляне у вікно і відпустить на прогулянку свої промінці. Чекав-чекав, доки не заснув. А вранці питає у Дзеркального:

- Де ж мій братик?

- Він всю ніч був тут, але ти так міцно спав. Ми вдвох не змогли тебе розбудити.

Сумно стало Сонячному Зайчику, але він вирішив спробувати не спати всю ніч, щоб нарешті побачити свого брата. Але наступної ночі він знов заснув. Він зрозумів, що не може стати справжнім Дзеркальнім Зайчиком і повернувся до Сонця. Краще бути таким, яким ти народився.

Настя Ларина

Куда исчез солнечный ёжик?

Сегодня ёжик Аська проснулась рано и выбежала во двор, чтобы поиграть. Ее веселье остановил какой-то шум. Испугавшись, Аська спряталась в гору листьев и оттуда смотрела на мальчишку, который баловался с зеркальцем, пока она не упало и не разбилось, пустив по стенам блестящие брызги. Малыш заплакал и убежал. Аська внимательно осмотрела территорию и, удостоверившись, что на горизонте все чисто, подбежала к источнику сияния. Ее глаза на секунду ослепли. Она отбежала, а потом, уже медленно, стала подкрадываться я обратно.

Пытаясь разобраться, что это такое и как этим пользоваться, она обнаружила, что на стене, которая была рядом, кто-то сидит – золотистый, похожий на солнце. Аська стала ловить его, но незнакомец все время каким-то образом выскальзывал из ее маленьких цепких  лапок.

- Ну все, хватить уже убегать! – сказала Аська. – Мне надоело тебя ловить. Стой, не дергайся!

- Эй, я только начал не резвился,  а ты….

- А ты вообще-то кто? – спросила Аська.

- Дамы и господа! И ёжики! Я – Солнечный Зайчик. Самый солнечный из всех солнечных, - представилось мини-солнышко.

- Что-то незаметно, что ты самый солнечный, - засомневалась Аська.

- Но ты ведь просто ослепла от моей красоты, - возразил Солнечный Зайчик.

- Знаешь, ты больше похож на ёжика, а не на Зайчика.

- Что-о-о?!! – возмутился собеседник.

- Да-да!

- Да как же! Как ты смеешь меня так обижать?!!

- А вот так! – дразнилась дальше Аська.

- Я… я …. я не…. – начал возмущаться Зайчик и надулся так, что и вправду стал похож на колючего ёжика.

- Подожди! А ты разве не хочешь быть похожим на ежика? Я, например, ёжик, и очень этим горжусь! Разве ты не хочешь не бояться волков и других хищников?

- Наверное, хочу… А что, бывают солнечные волки?

- Почему солнечные? Обычные, серые… Подожди….

Тут Аська подбежала к елке и оторвала несколько иголок. Вернувшись, сказала:

- Держи – и будь спокоен.

С этими словами она вставила иголки в спину Зайчика – и он стал Солнечным Ёжиком.

- Вот так-то лучше. Теперь ты – вылитый ёжик.

Аська подняла зеркальце, чтобы показать своему  знакомому его новый безопасный имидж. Но вместо солнечного ёжика она увидела торчащие из стены еловые иголки…

Мария Юдина

Полонянка

Самотня дівчина у полі…

Чи то здається - квітне воля?

Ії думки про Україну,

про  пісні, що у душу линуть.

Ось сонце лагідно всміхнулось –

так легко дівчині зітхнулось!

Колосся вітер так голубить –

Він їх й насправді сильно любить…

Колись усе за мить змінилось,

неначе сон. Невже наснилось

і чисте небо, і колосся

і пісня стала відголоском?

Вмить чорні хмари сонце вкрили,

наснагу й  радість підкосили -

самотній дівчині у полі

згадалося: вона - в неволі.

Валентина Нетребич