Почему задержалось лето?

13 cентября. Сегодня, прежде чем перейти к размышлениям о лете,  дописывали начатые неделю назад произведения 
по мотивам замечательных сказок Сухомлинского. Это несколько новых стихотворений и рассказов. Знайомтесь – Элеонора Шелегон и ее стихотворение с прологом и эпилогом:

Ласкавий Вітер і холодний Вітрюга

віршований переказ однойменного твору В.Сухомлинського

      

У темному лісі,

в глибокім і тихім яру,

спали два вітри могутні:

юнак синьоокий – ласкавий Вітрець

та дід с бородою – Вітрюга.

Настала морозна і люта зима,

біли сніги вкрили поле. 

Сонечка зовсім не видно – нема!

прокинувся лютий Вітрюга.

Вийшов із лісу, йде по землі -

і все замерзає навколо.

Сріблом річки блищать вдалені -

холодно всім, як ніколи.

…Ось піднялося сонце до неба -

велике, яскраве, веселе та жовте.

Ломить вже спину в Вітрюги! Це ж треба!

він повернувся у лігво надовго.

Час прокидатися другому вітру -

він поміж хмари линає.

Сонцю назустріч, квітам на радість -

посмішка травами сяє.

І затремтіли веселі струмки -

вітру вони посміхнулись.

Защебетали грайливо пташки

дні злих морозів минули!

Запам’ятай, мій друже,

що після злої стужі

чекай завжди весни -

не вічні  холоди!

Шелегон Елеонора, 14 років

Прозорий друг

віршований переказ твору В.Сухомлинського "Скляний чоловічок"

Жив хлопчик один. Микитою звати.

І в нього прозорий був друг.

Він починав сірим ставати –

все сірим робилось довкруг.

Було це тоді, коли хлопчик Микита

Хотів не писать, а гуляти.

Він гляне на друга – соромно стане:

- Згоден! Треба писати!

А другого разу товариш його

Чомусь не прийшов до школи.

Микита забув про друга свого –

хоч чув про хворобу розмову.

Скляний чоловічок – мов хмара та сіра –

щось хоче Микиті сказати.

І хлопчик згадав, що дружба – то сила.

І справу не став відкладати.

Поніс він товаришу яблуко спіле -

Скляний чоловічок не був більше сірим.

Він знову прозорий. Це совість хлопчини

що вчить його долю творити

Якщо є такий в душі у людини

він зможе гідно прожити.

Катерина Валько, 14 років

Два півні

за мотивами казки В.Сухомлинського "Навіщо півневі гребінець"

Жил был петушок Петя. И был у него гребешок, но не простой, а почти волшебный. Каждое утро рано-рано, пока все спали, Петя снимал гребень и расчесывал имсвой хвост. А когда куры просыпались - хвастался им. И вот однажды, увидел это соседский петух Горлёшкин. Решил он проучить Петю и украл ночью гребешок. Утром куры заговорили, закудахтали:

- Петенька, бедный...

- Без гребешка остался...

- Хвост помятый...

А Горлёшкин ходил важно со своим уже красивым хвостом и говорил: "Поменьше хвастайся!". А потом отдал Пете свой старый обычный гребешок...

Лада Шкворець

Дуб під вікном (продовження однойменного оповідання В.Сухомлинського, де йдеться про те, що лісничий не хотів рубати дуба, а запропонував краще збудувати новий дім)

… Дійшовши до потрібного місця, лісничий поставив лопату:

-  Тут будемо копати та будувати новий дім. На цій галявині сонячно й тепло, а зранку можна почути веселі співи жайворонків.

Так і зробили.

Минув майже рік. Сини і онуки  разом з лісником працювали.  Однак  робота йшла не дуже швидко і ще далеко було до кінцевого результату.  Терпіння - це велика мудрість, і нажаль, така риса характеру не всім.  В один з таких трудових ранків старший син запитав у тата:

- Батьку, а чому не можна було зрубати того дуба? Скільки вільного часу ми втратили. Це було б набагато швидше й простіше.

-  Ні в якому разі! Цей дуб багато значить для мене… Я ростив його змалечку, він наче викохане дитятко. 

Одного разу, коли старого не було вдома, троє братів вийшли на подвір’я .

- Послухайте, - почав старший, - навіщо татові цей старий дуб? Давайте зрубаємо його. І не треба буде будувати новий дім.

- Я згоден! – відповів середній. - Давай, молодший, тягни сокиру!

-  Ні, я не буду рубати дуба. Він важливий для  батька. Це розіб’є його серце.

- Ну йди собі…- вигукнув роздратований старший брат, - Що може статися з цим міцним старим?!

Зрубали брати дерево й пішли досипати. Лісничий повернувсь пізно. А на ранок вийшов він на ганок, потягнувся, закурив люльку, послухав ранкові співи птиць, які трохи збентежили його, бо птахи співали не так весело, як завжди, нібито щось намагались розповісти.  Озирнувсь старий - і відчув скригучий біль у своєму серці. Замість могутнього дерева за хатою був звичайний пеньок.

-  Що ж це таке? Хто це зробив?

До лісника вибігли сини й онуки.

-   Хтось зрубав мого дуба! – сумно сказав лісничий.

Двоє синів понурили голови, і батько все зрозумів.

- Це було дерево нашої родини! А тепер…-  і більше не сказавши нічого, старий пішов у дім. 

Незабаром лісник дуже захворів. Він не міг ходити, Їсти, навіть вільно дихати. Діти і онуки наглядали за ним, але нічого не допомагало - старий чоловік  помер.

З того часу минуло вже тридцять років. Місце, де стояла кам’яна хата, заросла бур’яном, тому що діти пересварилися і  роз’їхались.  Однак здавалось, що на цій самотній галявині щось відбувається.  Ніби хтось намагається вдихнути у це місце  нове життя.

... На галявині порався сивий чоловік. Він обережно звільняв довкола пня землю.Зрублений колись дуб був живий. Він  пустив новий зовсім молоденький, але міцний пагін.  Чоловік полив  молодого дуба, присів на пень, закурив люльку, поглянув на небо, прислухався до співу жайворонків й вимовив:

- Це для тебе, батько. Пробач…

Даша Юдіна

Вторая тема логична для нашей сентябрьской погоды – 
почему задержалось лето?  И снова знакомство – Эльвира Мельгунова с началом фантастического произведения, продолжение которого еще впереди.

Приключения Тани и Вали

Одним холодным зимним днем две подруги Таня и Валя шли по улице и разговаривали о школе, о лете – словом, обо всем.

- Таня, помнишь прошлое лето? – спросила Валя

- Да, конечно! Весело было… Как же хочу опять в то самое лето!

Так они шли и мечтали. Потом Таня предложила:

- Пойдем ко мне в гости – все-таки каникулы. Можно отдохнуть и повеселиться.

Валя позвонила маме, и та ей разрешила.

Настал вечер. Девочки продолжали весело болтать о том, о сем, но больше всего о лете и о том, как бы им хотелось, чтобы лето было всегда. Но глаза подружек сами собой смыкались. Почему-то захотелось спать.

… Очнулась Таня на зеленой травке, а рядом спящая Валя.

- Валя, Валька! Проснись! Смотри, что вокруг! Лето!

Валя пробормотала сквозь сон:

- Отстань, Танька! Зима на улице – дай поспать.

- Да проснись же ты наконец! – тормошит подруга.

Валя наконец открыла глаза и сердито спросила:

- Ну, и где твое лето? И тут увидела огромную летящую прямо на нее стрекозу. - Ой! Валька, правда – лето!

- Вот видишь – а ты не верила!

Окончательно поверив чуду, девочки вскочили и побежали по лужайке. Было жарко – почему бы не искупаться? Речка блестела в пяти шагах от опушки леса.

Сколько прошло времени – девочки не знали.  ( продолжение следует)

Эльвира Мельгунова, 13 лет

Как Лето Осень ожидало

Что-то осень не приходит -

А давно уже пора!

Прохлады Лето не находит -

Все жара-жара-жара!

На море Осень, на курорте!

На югах сейчас сидит

и, коктейль свой допивая,

про погоду говорит…

Лето всё уже на нервах!

Нету сил сидеть и ждать -

срочно, срочно, очень срочно

надо что-то предпринять…

Ну хотя бы, ну хотя бы…

вещи все пособирать.

Только лето к чемоданам,

как внезапно в дверь звонок.

Открывает-отворяет -

Осень тут же на порог.

- Где, скажи, тебя носило?!

Середина сентября!

Я растратило все силы,

дожидаясь тут тебя.

- Отдыхала я на море –

там ведь бархатный сезон!

весь бомонд давно там в сборе…

- Подняло я тут трезвон:

Ты давно должна работать

Мне же – время отдыхать!

Не мои это заботы –

в парках листья обрывать!

Юдина Даша

Кто слизал солнце?

Давным-давно, когда лес был густой и в нем было много разных зверей, жило в нем одно Маленькое Деревце. Его все жители леса считали лысым и поэтому не дружили с ним. Грустно было деревцу, что оно никому не нравится. Но случилось так, что деревья из леса стали исчезать так быстро, что вскоре осталось одно-единственное. Это и было лысое дерево – лесорубы подходили к нему, но не захотели срубить.  Деревцу стало еще грустнее. Раньше оно было в окружении других деревьев, а теперь… Оно чуть не расплакалось. Вдруг слышит чей-то голос:

- Не плачь, деревце, я не покину тебя.

Деревце увидело Солнце, что прямо на него смотрит,  и обрадовалось. Они долго болтали, и Деревце вдруг зазеленело.

Наступал вечер. Солнцу пора было спать, и оно спустилось вниз прямо к деревцу. На какое-то время солнце и деревце стали леденцом на палочке. А потом солнце спряталось. Синичка, сидевшая на пеньке очень удивилась и спросила:

- Кто слизал солнце? Это ты, Дерево?

Юдина Маша

Почему задержалась осень?

Лето уже кончалось,

Осени дожидалось.

А Осень с Зимой заигралась

и с  насморком дома осталась.

Осень всерьез заболела

и вовремя не прилетела.

Лету пришлось остаться,

на полсентября задержаться.

А школьники в школу шагали

и о прохладе мечтали…

 Лада Шкворец

Легенда про Солодкого Ведмедика 
або Чому Ведмідь лапу смокче

Одного разу в казковому лісі все жителі затурбувалися -  настає осінь! За літо всі награлись, в морі накупались, а тепер потрібно працювати – запаси готувати та місця для зимування. Всі працюють –  білочка горіхи та гриби збирає, зайчик норку собі шукає,  синички та горобці затишне дупло підбирають. Лише малиновий Солодкий Ведмедик все грається. Кажуть йому: готуйся до зими. А він відмахується та каже:

- Що мені та зима. Ну прийде – то й що. В мене така шуба м'яка та товста – згорнуся в клубочок та й перезимую.

… Прийшла зима. Немає не тільки малини, а й взагалі все під снігом. Тиняється Солодкий лісом, шукає притулку. Згадує слова зайчика та білочки – сумно йому. Ходив до них, але вони не змогли дати йому прихисток, бо він завеликий. Зовсім звір надію втратив. Але тут пожаліла його Велика Ведмедиця (чому вона має таке ім'я – розкажу потім). Пустила у барлогу, але не  до себе, бо полюбляла самотність. Була в неї друга оселя – стара. Вона там мед зберігала. А Солодкий був радий - заліз у барлогу, умокнув лапу у мед (більш взяти не наважився, бо Велика Медведиця сувора!) та й заснув, поклавши лапу до пащі. З тих пір і смокчуть ведмеді взимку лапу...

Нетребич Валентина