Сторінки

понеділок, 27 березня 2017 р.

Легенди про символіку України

На занятті контурівці та гості студії звернулися до теми державних символів.
Спочатку завдяки римогрі вони відтворили вірші професійних поетів про прапор, а потім прочитали легенди про прапор і тризуб.
Представлені на виставці книги та атрибути допомогли кращі зануритись у тему, результатом чого стали власні твори на українську тематику.

Легенда про Україну
Був собі могутній козак Україн. Жив у селі козацькому. Та ось на його долю випало випробування – отаман наказав піти в село, що знаходиться на тому боці Дніпра – Наддніпрове, і вбити трьохголового змія. Дозволив взяти у поміч трьох козаків. Україн вибрав Гімна, Герба і Прапора. Вирушили вони вчотирьох у дорогу.
Перепливши Дніпро, дібрались до села Наддінпрове. Чують – пролунав нелюдський крик з підняжжя великої гори Кавокхи. Козаки чимдуж побігли туди і натрапили на трьохголового змія.
Прапор та Герб кинулися одразу на дві бокові голови змія – і миттю зрубали їх. Україн обрав середню і відтяв її. Покінчивши із чудовиськом, збиралися вже йти, та вони навіть не здогадувалися, що в образі змія насправді була зачарована дівчина. Її звали Вишиванка.
Раптом здригнулася земля, і з останків змія вийшла на світ маленька дівчинка. Довкола неї здіймалися білими зміюками великі сувої білого полотна. Дівчинка зняла з шиї барвисте намисто-оберіг і розпустила його на нитки, вийняла з мочки вуха сережку-голку і почала вишивати хрестиком. Дивуючись її швидкій і правній роботі, Гімн завів пісню.
Закінчивши працю, юна вишивальниця сказала Україну, що ім’я сміливого козака підходить як назва для могутньої і великої держави і віддала йому велетенський рушник. Козаки повертаючись додому, розгортали вишите полотно усюди, де могли. Коли останній чарівний клаптик рушника ліг на землю, вишиті поля, ліси, річки, гори й полонини стали реальністю, і їх заселили нащадки Україна, Герба, Гімна і Прапора.
Ось так і з’явилася велика могутня держава Україна.
Нетребич Валентина

«Україна» – гарне слово
«Україна» – гарне слово,
Таке прекрасне і чудове,
Воно уквітчане роками,
І не згасає вже літами.

Це слово стрімко так летить,
Із вуст його вже не спинить.
Летить, летить. Невже злітає?
І сонце згасає, край неба палає.

Невже згорить це слово «Україна»?
Невже покине і птахом полине?
У небо – туди, де хмари.
Літають ті хмари, неначе тіари.

Поринувши в сни ці казкові,
Опиниться в садах калинових.
І знову сонце спалахне,
Як мати дитину сколихне,
І у колиску тихо покладе.
Нетребич Валентина

Акровірш
Ліно, ви для мене, наче сапфір.
І наче золото, коштовний алмаз,
Наче птах, що щастя несе у цей мир.
І радість від віршів відчуто не раз.

Королева прекрасних поезій та проз.
О Ліно, ви справжня, як Україна.
Слава, уквітчана з колючих роз,
Тернистий шлях пройшли ви, пані Ліно.

Епітети, метафори і драми…
Нам дарувала образ України
Костенко Ліна й буде разом з нами.
Ось що ви для мене, пані Ліно.
Нетребич Валентина