Сьогодні відбулося перше у 2016-2017 навчальному році засідання нашої студії.
Дівчата побували у творчій майстерні пані Осені та спробували відобразити її образ у власній творчості.
Осень-красавица
Был жаркий осенний день, вроде бы только недавно гостило лето. Утром меня разбудило пение попугайчика.
- Кеша, тише, дай поспать! – нервно сказала я.
- Какое спать?! – неожиданно ответила мне мама. – Вставай, а то в школу опоздаешь!
- Эх... придется вставать… - подумала я.
Собравшись в школу, я вышла на улицу, и от красоты мне перебило дыхание: все сверкало золотыми красками, ярко светила солнце, дул теплый и ласковый ветерок. Мне так тепло стало на душе. Детвора с портфелями бегала по засыпанными листьями улицами. Мое восхищение прервал младший брат, про которого я совсем забыла:
- Эля, Эля, а почему листья такие желтые?
- Ну, наверное потому что пришла осень… - ответила я.
- Смотриии… - Женя показал пальцем в небо. – Что это?
Подняв глаза, я ответила:
- Это журавлиный ключ. Они улетают на юг.
И так мы шли всю дорогу. Как же все-таки красиво кругом!
Придя в школу, я села за парту и стала смотреть в окно на очень красивый пейзаж. Я настолько задумалась, что даже не услышала, как прозвенел звонок. Вот так меня заколдовала осень-красавица.
***
Осінній день мене збудив
І показав багато див:
Пожовкле листя, сухі трави
На серці заживляють рани.
Мельгунова Ельвіра
Нетребич Валентина принесла для доопрацювання твори, написані влітку.
Херсонщина
Херсонщина – то є мій дім.
Всім людям добре жити в нім.
В тобі усе цвіте й буя,
Родюча Таврія моя.
Багатим є тваринний світ,
В степах чудовий краєвид.
Поля в нас щедрі на пшеницю,
Із жита добрі паляниці.
Херсон – це місто кораблів,
Є два порти для моряків.
Дніпро свій шлях їм проклада,
Тече в нім чистая вода.
Церкви й музеї є у місті,
А вулиці охайні й чисті.
Херсонці парками гуляють
І рідне місто прославляють.
Любіть Херсон! Він справжній рай,
Привітний і багатий край.
Людей теплом він зігріва,
Дарує щастя і дива!
Нетребич Валентина
До речі, у вільний від навчання час Валя розпочала фентезійно-пригодницьку повість, яку планує подати на конкурс "ФантФест-2017".
Пригоди Анюти та друзів у замку Демрад
Привіт! Мене звуть Анюта. Я мешкаю в невеличкому, але чудовому містечку. Частенько відвідую дачу за містом. Але у цьому році я із сестричкою Лізою вирішили влітку поїхати на море з батьками.
А ще у мене є собака породи ротвеллер. Його звати Ліло. Цей чудовий пес насправді бешкетник. Іноді гарчить на когось вночі, а було, що він розбив улюблену мамину вазу, яку їй подарував тато. За це він ніч провів на балконі.
До речі, дім у мене великий: три поверхи та балкон з верандою. На кожному поверсі по три-чотири кімнати. Моя кімната знаходиться на другому поверсі. Нещодавно мені на День народження подарували маленьке руде кошеня. Я була така щаслива і назвала її Деміра. Спершу Ліло мене приревнував до Деміри, адже вона ще маленька і за нею потрібно більше доглядати, але це у Ліло минуло і вони здружилися. Я навіть іноді дивувалася, як пес з кішкою можуть дружити? Та я все одно раділа.
З такої нагоди я запросила найкращих подруг у гості. Це Віка, Марія та Ліда. Вони ніколи не залишали мене у біді і ми завжди разом ділили радості та смуток.
Ми Сиділи у моїй кімнаті і говорили про школу, домашніх улюбленців та хлопців. Та раптом до кімнати зайшла Деміра і стрибнула на стіл. За нею забіг Ліло і вони почали розмовляти людською мовою.
Ліло почав першим:
- Усім привіт! Ми маємо послання від короля та королеви тварин. На наше королівство напали злі чаклуни. Їх четверо: Хрест найголовніший. Далі іде Чирв, Бубн і Пік.
- Він хоче посісти трон і правити світом, випустивши злих духів із кімнати Х, - заворожувала дівчаток Деміра.
- Ця кімната знаходиться в королівському замку, але ніхто, окрім правителя, не знає де саме.
- І тільки виможете їх зупинити. Але чому саме ви вам скаже сам правитель, - закінчила Деміра.
Мої подруги були приголомшені, а я запитала:
- І скільки це займе часу? – поцікавилась я. – Адже нам завтра треба до школи.
- У нашому королівстві є один закон: якщо ви земні, то час відправлення і буде часом повернення, - промовили пес та кішка.
- Зрозуміло, - з полегшенням відповіла я.
- І коли ж будемо відправлятися? – запитала Ліда.
- Саме зараз, - відповів пес.
- А чи потрібно нам щось з собою узяти? Одяг? Харчі? – поставила цілком слушне запитання Віка.
- Ні, ми подбали про все, - сказала Деміра.
- Якби я знала, що на нас чекають пригоди, то одягла би джинси, а не спідницю.
- Не хвилюйся! – втішила подругу я.
Відкривши шафу, я витягла звідти сині брючки, а Маша кинулася до туалету. Довго чекати на неї не довелося.
Ми вчотирьох утворили коло, всередині якого були киця та пес. Вони сказали на своїй мові якісь слова, стіни та підлога заворушилися, з'явився стрімкий вихор і ми полетіли униз…
Ми впали прямісінько на роздоріжжі. Потираючи коліна та руки, ми прочитали вголос напис на показнику: "Небувалія – ліворуч, столиця Демрад – прямо, а Лілеєве царство – праворуч".
- До замку у такому вигляді вас ніхто не пустить, тож нам потрібно знайти велику чаклунку Кошаміру, яка за допомогою Квітки холоду на три дні перетворить вас на кішок або собак – і саме тих, які живуть у вас всередині, - відкрив нам наступний план дій Ліло.
- Тож віправляємось в Лілеєве царство, - промявчала Деміра.
Ми рушили вправоруч. Шлях був некороткий, тому і я, і мої подружки дуже втомилися.
Побачивши нарешті стару і подряпану часом хатинку, ми постукали у двері.
Нам відчинила стара жінка, схожа на кішку. Вона запитала:
- З чим ви прийшли до мене?
- Чи є у вас квітка холоду? – запитала Деміра.
- А навіщо вона вам? – поцікавилася Коша міра.
- Вона нам допоможе знешкодити злого чаклуна Хреста, - відповів Ліло.
Далі буде...