Сьогодні ми читали твори Дніпрової Чайки, адже
незабаром будемо відмічати її день народження (1 листопада). Писали свої твори за мотивами її віршів та оповідань.
В ніч на Купала
Під самого Купала,
забувши сум і страх…
Дніпрова Чайка
Під самого Купала,
забувши сум і страх,
розводили багаття
у темних у лесах.
Дівчата всі раділи,
плели собі вінки,
а порубки співали
веселії пісні.
Потім йшли стрибати
разом через багаття
та бігли в ліс шукати
той папороті цвіт,
про який говорить
майже увесь світ.
Нехай там злісні духи
лякають у ночі,
нехай там бродять відьми,
чортяки лісові.
…Зненацька засіяло
щось у кущах калини –
це квітка сполохнула
із самої глибини.
Зірвали дивну квітку,
до кошика поклали,
і пошепки бажання
таємне загадали.
Принесли диво-квітку
до жовтого багаття
та й бачать, що лишилось
від неї лиш латаття.
Латаття спалахнуло,
до неба полетіло,
и новими зірками
небо засвітилось.
Даша Юдина
За твором Дніпровой Чайки "Бажання"
Хотіла б я теж бути квіткою,
щоб у саду панувати,
радість яскраву усім дарувати.
Хотіла б я теж бути піснею,
легко, як вітер, лунати,
настрій чудовий усім дарувати.
Хотіла б я теж бути хмарою,
дощів щоб багато пролити,
рослини усі напоїти, корені їхні зміцнити.
Про квітку, про пісню, про хмарку
писала Дніпрова Чайка,
ці образи квітнуть віками
і залишаються з нами.
Полина Буша
Диво-квітка
Ходімо по лісах
Дніпрова Чайка
Одного разу пішли найкращі друзі Олег і Антон в ніч Івана Купала шукати диво-квітку. У темному лісі лякали їх відьми, кликали русалки з болота, хапали за одежу чорти, вили поряд вовкулаки. Але хлопці без квітки повертатися не хотіли – йшли далі. Ліс густішав, і дороги вже не було. Заблукали друзі – не знають, як з лісу вибиратися, у якій стороні рідна хата невідомо.
Раптом поміж дерев побачили ясний вогник. Зраділи хлопці – може, люди багаття розвели. Хутко на вогник біжать. Коли бачать, а то не багаття палає, а квітка цвіте! Хотіли вони зірвати її, а вона їм очі сліпить, не підпускає. Замружили хлопці очі, а коли відкрили, то опинилися вдома. Стали розповідати, що квітку дивну на власні очі бачили, а їм не вірять – сміються. Але Олег і Антон точно знають, що вона є и що вона врятувала їх.
Іванна Пислар
За твором Дніпрової Чайки
"Морське серце"
Якось у Чорному морі
купалися двоє братів.
старший, не чуючи горя,
безпечно до берега плив.
А менший все далі і далі…
Хвиля помітила це,
Міцно його обійняла -
на дно, до себе, несе.
Скільки малий не пручався,
рідному брату кричав,
старший плисти побоявся.
- Бог порятує! – сказав.
Хвиля сердитою стала,
лякливого брата догнала
с каменя навіть його дістає
і також до себе бере.
Сльози меншого брата
стали перлинами в морі,
а старший отой після страти
дістався риб'ячій сворі.
Лиш серця його не торкнулись –
гидке теє серце, таке полохливе
і досі там плава, і всі ним гидують:
слизьке та холодне, мов осінню злива.
Море на берег його викидає,
серце дрижить та зникає із виду.
Зрадників море не пробачає,
тому вони гинуть без сліду.
Сусанна Абольяніна