Камінська Юлія
Страта
За мотивами твору М.Хвильового «Я (романтика)»
Воістину мати – то образ святий,
Як втілений образ святої Марії:
І погляд ласкавий, водночас - гіркий,
А в ньому – шлях до надії.
Вже голову вкрила рясна сивина,
Вже немічна мама і дуже стара,
Але в цих очах є безмежна душа,
Яка буде вічно така молода.
…
Сухі, старечі мамині долоні
Син відчуває знов і знов на скроні,
І знову бачить в маминих очах
Водночас і любов, й безмежних жах.
О мамо! Руки сина опустились!
В очах його затьмарилась біда!
Вже колоски один до одного стулились,
Бо степом йшла така страшна гроза!
До страти ніч всього лишилась,
І образ матері не покидав його.
Гірка сльоза по серцю покотилась
І залишила серед суму одного.
Вона - немов намолена ікона,
Зажурено дивилася на нього.
Цей погляд серце сина розриває,
Але зворотного шляху уже не має.
Він пригорнув її…Тремтять долоні…
І дуло зброї притулив до скроні.
Як колос зрізаний, вона упала долі,
Душа нарешті опинилася на волі…
Стояв він поряд, впавши на коліна,
Схиливши голову і дивлячись в обличчя.
Грім небо розривав у цю хвилину
І блискавки були все ближче й ближче.
…Пішла гроза, якої мама так боялась,
І сяйво місяця несміло наближалось.
На заході – порізаний,
мов лезами ножа,
самотніій мертвий степ лежав…
