Сторінки

середа, 28 листопада 2018 р.

Вітаємо переможця!

У листопаді були підведени підсумки конкурсу "Моя безпечна дорога до дому". Переможцем стала Валентина Нетребич. Диплом і подарунки вона отримала під час святкової церемонії у залі Управління паррульної поліції у м. Херсоні. Байка авторки увійшла до збірки кращих творів.










неділя, 18 листопада 2018 р.

Сонячні та інші

Головною темою сьогодні стали сонячні та інші зайчики. Казки вийшли дуже різнобарвними.

Мандрівник  з морських глибин

Жив собі Морський Зайчик. Він був блискуче-білий і не дуже слухняний. Він з дитинства мріяв побувати у лісі, але не мав такої можливості. Одного разу його матуся Морська Зайчиха зібралася та поїхала у відпустку. Вона наказала синові сидіти вдома. Але малому  хотілося втекти на зустріч своїй мрії. Коли чайка злітала з хвилі – Морський Зайчик ухопився за її лапку. Міцно тримався, щоб дістатися до лісу.
І ось перед ним постала надзвичайна картина. Були навкруги великі могучі дерева, по яких стрибали білочки. У траві ховалися червоні ягоди, а під лапами сосен – гриби. Наш мандрівник дуже радів – роздивлявся усе навкруги. Аж раптом з-за ялини на нього поглянули недобрі очі. Це був вовк. Зайчик, хоча нічого не чув про хижаків, злякався і почав тікати. І він, звісно ж, заблукав. Став мешканець моря звати на допомогу. Це почув згори Сонячний Зайчик. Він спустився і каже:
- Йди за мною – я знаю дорогу до твого дому.
- Звідки ти знаєш, де мій дім? – недовірливо спитав Морський Зайчик.
- Я все бачу, тому що мій дім – Сонце. А воно завжди високо.
Погодився мандрівник та пішов по тій доріжці, що висвітлював йому новий друг. Але ввечері, коли Сонце ховалося за обрій, Морський Зайчик змушений був ховатися у дуплах білок. Так він йшов п’ять днів. А у той час його мама повернулася додому і дуже здивувалася, що сина немає. Вона шукала його скрізь, але марно. Мама-Зайчиха плакала та раптом почула, що хтось постукав у двері. То повернувся її неслухняний син. Мама, звісно, спочатку зраділа, а потім насварила Зайчика. Але його розповіді про ліс були дуже цікавими, і вона таємно пишалася вчинком свого малечі.
З тих пір Морський та Сонячний зайчики потоваришували. Друзі разом вивчали підводний світ.
Надійка Нетребич


Во сне светлее!

Спит Котейка на бочонке
Смотрит светлый сон.
Видит странного зайчонка -
Светится так ярко он.

"Может, я дружить с ним буду? -
думает во сне Котейка. –
Надо имя мне узнать
как зайчонка называть?"

- Кто ты? Имя называй!
- Я вообще-то СветлоЗай.
Я рождаюсь там, где свет,
И тебе даю совет,
что со мной дружить приятно.
Отвечает кот: "Понятно!"
И проснулся…
- Непонятно,
где же этот СветлоЗай?
Темнота кругом стоит,
Хоть глаза не открывай!
Иван Завгородний


Сказка про трех зайцев

Жили-были в лесу два зайца. Один обычный, то белый, то серый. А второй – солнечный, всегда  золотой хоть зимой, хоть летом. Они дружили и помогали друг другу. Однажды за зайцами погнались хищники. За обычным зайцем гнался волк, а за солнечным – лесной кот. Бегали они до вечера. Солнце еще не село, а луна уже появилась. Поэтому на помощь друзьям устремился лунный серебряный зайчик. Ему удалось отвлечь внимание лесного кота. В это время Солнечный бросился на помощь другу  и ослепил волка. Ушастый был спасен.  Теперь вместе они могли справиться с лесным котом. Увидев сразу трех зайчиков, кот не смог определиться, на кого ему нападать. В двух его глазах зайцы утроились. Кот убежал прочь, а зайцы отправились кто куда – обычный – в свою нору, солнечный – догонять заходящее солнце, а лунный зашел в гости к ушастику, чтобы поиграть с ним в шахматы. С тех пор у длинноухого было два друга – один приходил днем, а второй – ночью. А хищники их не трогали. потому что знали, что зайцев теперь много.
 Вербицкий Владислав

Краще бути тим, ким ти народився

Одного ранку Сонячний зайчик бігав по будинку і зустрів незнайомця і питає:
- Як тебе звуть?
- Я – Дзеркальній зайчик. А ти хто?
- Мене звуть Сонячний Зайчик.
- Тобі подобається жити на Сонці?
- Не дуже, тому що я можу існувати лише вдень.
- А хочеш стати дзеркальним, як я?
- Якщо можна буде зустрітися нарешті з моїм братом Місячним Зайчиком, то – так, хочу. Ти бачив його?
- Звичайно, бачив, - відповів Дзеркальний Зайчик.
Сонячний Зайчик стрибнув у дзеркало. Він хотів дочекатися ночі, коли Місяць загляне у вікно і відпустить на прогулянку свої промінці. Чекав-чекав, доки не заснув. А вранці питає у Дзеркального:
- Де ж мій братик?
- Він всю ніч був тут, але ти так міцно спав. Ми вдвох не змогли тебе розбудити.
Сумно стало Сонячному Зайчику, але він вирішив спробувати не спати всю ніч, щоб нарешті побачити свого брата. Але наступної ночі він знов заснув. Він зрозумів, що не може стати справжнім Дзеркальнім Зайчиком і повернувся до Сонця. Краще бути таким, яким ти народився.
Настя Ларина

Куда исчез солнечный ёжик?
Сегодня ёжик Аська проснулась рано и выбежала во двор, чтобы поиграть. Ее веселье остановил какой-то шум. Испугавшись, Аська спряталась в гору листьев и оттуда смотрела на мальчишку, который баловался с зеркальцем, пока она не упало и не разбилось, пустив по стенам блестящие брызги. Малыш заплакал и убежал. Аська внимательно осмотрела территорию и, удостоверившись, что на горизонте все чисто, подбежала к источнику сияния. Ее глаза на секунду ослепли. Она отбежала, а потом, уже медленно, стала подкрадываться я обратно.
Пытаясь разобраться, что это такое и как этим пользоваться, она обнаружила, что на стене, которая была рядом, кто-то сидит – золотистый, похожий на солнце. Аська стала ловить его, но незнакомец все время каким-то образом выскальзывал из ее маленьких цепких  лапок.
- Ну все, хватить уже убегать! – сказала Аська. – Мне надоело тебя ловить. Стой, не дергайся!
- Эй, я только начал не резвился,  а ты….
- А ты вообще-то кто? – спросила Аська.
- Дамы и господа! И ёжики! Я – Солнечный Зайчик. Самый солнечный из всех солнечных, - представилось мини-солнышко.
- Что-то незаметно, что ты самый солнечный, - засомневалась Аська.
- Но ты ведь просто ослепла от моей красоты, - возразил Солнечный Зайчик.
- Знаешь, ты больше похож на ёжика, а не на Зайчика.
- Что-о-о?!! – возмутился собеседник.
- Да-да!
- Да как же! Как ты смеешь меня так обижать?!!
- А вот так! – дразнилась дальше Аська.
- Я… я …. я не…. – начал возмущаться Зайчик и надулся так, что и вправду стал похож на колючего ёжика.
- Подожди! А ты разве не хочешь быть похожим на ежика? Я, например, ёжик, и очень этим горжусь! Разве ты не хочешь не бояться волков и других хищников?
- Наверное, хочу… А что, бывают солнечные волки?
- Почему солнечные? Обычные, серые… Подожди….
Тут Аська подбежала к елке и оторвала несколько иголок. Вернувшись, сказала:
- Держи – и будь спокоен.
С этими словами она вставила иголки в спину Зайчика – и он стал Солнечным Ёжиком.
- Вот так-то лучше. Теперь ты – вылитый ёжик.
Аська подняла зеркальце, чтобы показать своему  знакомому его новый безопасный имидж. Но вместо солнечного ёжика она увидела торчащие из стены еловые иголки…
Мария Юдина

Полонянка
Самотня дівчина у полі…
Чи то здається - квітне воля?
Ії думки про Україну,
про  пісні, що у душу линуть.

Ось сонце лагідно всміхнулось –
так легко дівчині зітхнулось!
Колосся вітер так голубить –
Він їх й насправді сильно любить…

Колись усе за мить змінилось,
неначе сон. Невже наснилось
і чисте небо, і колосся
і пісня стала відголоском?

Вмить чорні хмари сонце вкрили,
наснагу й  радість підкосили -
самотній дівчині у полі
згадалося: вона - в неволі.
Валентина Нетребич



неділя, 4 листопада 2018 р.

Хоку та інше

Хоку на різні теми


***
Птичка на вишне сидит,
Смотрит на дальний закат –
когда же солнце заснет?

***
Ясная лунная ночь
Шепчет тихо на ушко:
- Спать ложитесь скорей!
 Иван Завгородний

***
Последний солнечный луч
Тонет в бокале вина –
Душу согрел, словно плед.

***
С ветки сорвался листок –
ветром подхваченный странник
видно, подался на юг.

***
Снегом притрушенный лес
Крепко на зиму уснул –
не рассмотреть следов.
Эльвира Мельгунова

***
Несказане лишилось несказаним
                             Л. Костенко
І  я не я, і ти мені не ти
                           Л. Костенко
Несказане лишилось несказаним,
Надумане лишилось в голові.           
Ми стоїмо на площі привокзальній -
і я тобі – не я, і ми уже не ті,
бо потяги ідуть на різні береги.
У їх гудках печальні ноти -
хотів скувати душу в ланцюги –
забороняв мені чогось хотіти,
неначе ми з тобою вороги…
Тому тепер  і ти мені – не ти…
Эльвира Мельгунова

Страшный зверь

Однажды на дне реки появился Монстр. Все обитатели были напуганы. Даже Щука, которая обычно никого не боится, старалась держаться в стороне.
А надо вам сказать, что дно озера охраняли рыцари – у них был  большой замок. Рыбы позвали их на помощь, но рыцари, увидев чудовище, стали отказываться. Только один из них решился выйти на бой с Монстром. Этот хбабрец  вооружен большим мечом из крепких кораллов. Броней служила серебристая раковина, которую ему подарила знакомая Ракушка.
Приблизившись к Монстру, Рыцарь заметил, что тот открыл зубастую пасть, а сам не двигается. Только его длинные черные усы слегка шевелятся.  
Храбрец замахнулся мечом, но Монстр оставался неподвижным.
- Ничего не могу сделать, - сказал Рыцарь и удалился в замок.
Рыбы были в отчаянии. Но тут из глубокой пещеры, услышав о беде, выполз Старый Рак. Он не только побывал в соседних прудах, но и лично был знаком с некоторыми людьми. Однажды, когда он был еще маленьким,  Рыбак поймал его на удочку, очень удивился и почти сразу выпустил рака на волю.
Старый Рак, рассмотрев Монстра, сказал:
- Это Башмак! Точно таких два я видел у Рыбака. Ботинок не кусается, потому что его зубы – это всего лишь гвозди, а его страшные усы – это всего лишь шнурки!
Рыбы обрадовались и сделали из ботинка подводный аттракцион.

Иван Завгородний