Члени клубу "Контур" продовжили активну підготовку до скайп-спілкування із письменницями з Дніпропетровська Наталією Дев'ятко та Еліною Заржицькою. Варто зауважити, що літераторки минулого року люб'язно надіслали до бібліотеки свої книги та диски із супровідними матеріалами, тож наші юні таланти розпочали знайомство з доробком письменниць саме із прочитання їх книжок та перегляду їх екранізацій, а саме - мультфільмів.
Цікаві історії спонукали їх створили власні оповідання за мотивами творів зазначениих авторок.
Їх ми сьогодні і публікуємо.
За мотивами книги Е. Заржицької
«Як черепаха Наталка до школи збиралася»
Нові друзі
Черепаха Наталка йшла зі школи. Її увагу привернув великий постер на Дереві оголошень. У ньому йшлося про набір дітей до музичної школи. І вона вирішила випробувати долю.
Прийшовши на заняття, в коридорі вона почула, як грає скрипка. Ця мелодія їй дуже сподобалася. Вона увійшла до класу, з якого линули ті чудові звуки, та побачила незнайомку. Це була сороконіжка.
- Привіт, я – Наталка. А як тебе звуть? – спитала вона дівчинку.
- Моє ім'я – Ніна, - радо сказала вона.
Вони сподобалися одна одній.
- Як чудово ти граєш! – вигукнула Наталка. - Ти давно навчаєшся?
- Звісно, я вже у четвертому класі. А ти тут новенька? – спитала Ніна.
- Так. Мені дуже сподобалася твоя гра. І я вирішила вчитися грати на скрипці разом з тобою.
У них з Ніною було спільне хобі, тому дівчата швидко потоваришували.
Так розпочалася дружба Наталки і Ніни.
Бережна Софія
Як Черепаха Наталка від біди врятувала
"Як сьогодні гарно! Так хочеться помалювати. Піду я додому, візьму мольберт і фарби та напишу пейзаж", - міркувала Наталка.
Раптом вона почула плач, стогін і тихий крик. Розсунувши очерет, Наталка побачила рибку Римму, яка лежала на березі і просила про допомогу.
- Що сталося, Риммо? – спитала черепашка.
- Я бавилася і випадково вискочила на берег, - відповіла рибка.
- Я зараз допоможу тобі!
Наталка взяла рибку й обережно кинула в річку.
Та вдячно сплеснула хвостом та поплила у своїх справах.
Мельгунова Ельвіра
За мотивами повісті-казки Е. Заржицької
"Пригоди Рожевого Динозаврика та його друзів"
Заплутана історія в доісторичний час
Заплутана історія розпочинається з провидиці сороки Соні, якій наснилося, що народжений у грозову ніч динозавр стане майбутнім королем. Аби цьому запобігти, птаха прийняла дуже хитре рішення…
…Однієї дуже темної ночі була дивна гроза. Кожну хвилину небо пронизували сполохи блискавок. Усі динозаври сиділи по домівках, лише мегозавриха Міла не спала, бо стерегла малят, які щойно вилупилися. Усі синочки були однакові, крім одного. Найменший динозаври мав бузковий колір і зовсім не був схожий на чотирьох братів. Мегозавр-мама дуже боялася такої дивної грози, тому пильнувала, вдивляючись у вікно. Заснула вона пізно.
На ранок вона вийшла надвір і побачила, як знайомі динозаври бігають по лісу. Одні кричали "Рятуйте!", а інші запитували: "Що сталося?"
Міла зупинила налякану сусідку – риоязавриху Риту.
- Що тут відбувається? – запитала вона.
- Ми шукаємо маленького динозаврика, який народився у цю дивну ніч, - відповіла Рита.
- І хто цю кашу заварив? – знову запитала Міла.
- Сорока Соня, провидиця. Вона побачила майбутнє: народжене вчора немовля через десять років стане найбільшим динозавром і, до того ж, буде нашим королем. Але, оскільки він не син правителя, то прийде до влади незаконно. А щоб цього не сталося, ми повинні його позбутися.
Мегозавриху вразило почуте, адже, судячи з пророцтва, один з її синів стане королем динозаврів. Раптом у Міли з'явилася ідея сховати дитинчат до дорослішання, а вже потім її синок сам досягне свого.
Та любляча матуся навіть і не підозрювала, що ж буде, коли всі дізнаються про те, що вона сховала майбутнього короля.
Минали роки. Маленький Діно зріс і подорослішав. Йому виповнилося п'ять років. Він і надалі вирізнявся від оточуючих. Мегозавриха турбувалася про те, щоб ніхто не дізнався про таємницю, тому не випускала дитинчат із дому. Але шибеникам весь час кортіло вийти на двір. Однієї ночі, коли мати спала, це їм майже вдалося. Саме тому Міла вирішила переїхати разом із синами з лісу назавжди.
Вона запакувала речі і вирішила тікати вночі.
Але сталася несподіванка: хтось наполегливо стукав по одвірку. Міла зачинила діточок у своїй кімнаті і прочинила двері.
На порозі стояла незнайомка.
- Я – Мілана, - представилася вона. – Можна зайти?
- Заходьте – вип'ємо чаю з печивом. Але недовго, бо ми вже збираємося спати.
За чаюванням гостя розповіла свою історію. Виявилося, що п’ять років тому у неї вкрали єдине яйце, з якого незабаром мав з'явитися нащадок. І тепер вона шукає свою дитину.
Раптом розчинилися двері спальні і на підлогу вивалився гурт юних динозаврів. Один із них був бузкового кольору.
Мілана широко розкрила очі і тремтячим голосом запитала:
- Хлопчику, скільки тобі років?
- П’ять, - весело відізвався він.
- Ти – мій син, - несподівано мовила вона.
- Ні, це моя дитина! – вигукнула Міла, обіймаючи Діно. – З чого ви таке вигадали?
- Розумієте, усі хлопчику в нашому роді, бо він королівський, до п’яти років мають шкіру бузкового кольору. І вже потім він починає темніти, тож згодом дорослий динозавр стає зеленого кольору із блакитною та червоною смугами по боках.
- З королівського роду? – перепитала Міла, пригадавши сороччине пророцтво. – Здається, я знаю, хто нам розповість усе до деталей!
Міла з Міланою вирушили до віщунки Соні…
Упізнавши королеву Мілану, сорока так перелякалася, що все миттю розказала. Виявилося, що п’ять років тому вона вкрала і підкинула королівське яйце Мілі, тому мегозавриха ростила принца як свого сина.
- А де ж моя дитина? – з розпачем вигукнула вона.
- Я забрала твого хлопчика і ростила його як свого.
- Віддавай його! – наполягла Міла.
- Добрр-е, добррре, - заторохтіла злякано сорока.
Вона провела їх по коридору і відчинила двері до таємної кімнати. Там на стільчику сидів хлопчик і читав книгу.
- Синочку! – зраділа Міла і кинулася його обіймати.
Після щасливої розв'язки минув рік. Всі, а особливо батько-король, вітали повернення принца. Діно оселився в палаці. Він подорослішав, і його шкіра почала темніти. Хоч він і полюбив Мілану, але часто сумував за Мілою та братиками, з якими виріс. Тому Мілана дозволила Мілі зустрічатися із сином і забирати його на вихідні до себе. Хлопці бавилися в ігри. Не одразу, але вони звикли до нового сором’язливого братика, якого справжня мати назвала Грицьком.
А сороку Соню геть викинули із королівства назавжди.
Нетребич Валентина
