Участь у постановці про постать Василя Сухомлинського

29 жовтня гостями бібліотеки були заступники директорів загальноосвітніх шкіл області, які знаходяться на курсах підвищення кваліфікації у Херсонської академії неперервної освіти. Світозар Швець, Яся Буюклу та Софійка Кацарська – учасники спектаклю "Людина. Педагог. Творець" грали ролі учнів і прочитали свої твори за мотивами казки Василя Сухомлинського. А потім ми подарували пелюстки ромашки "Казкова галявина", де розміщено твори Марійки та Дар'ї Юдіних, Світлани Кузюк, Катерини Валько, Елеонори Шелегон, Лади Шкворець дорослим гостям.

Вправна пані Скоромовка та інші історії

Сьогодні ми практикувалися складати скоромовки та казкові пригодницькі історії. Звичайно, не так уже й просто придумати вірш із цікавим сюжетом, в якому потрібно використати багато слів з певною літерою. Але, якщо докласти зусиль до поставленої мети, то можна створити справді чудовий вірш. От от "Лісова скоромовка" від Валентини Нетребич:

Скоромовка

Бурі бобри

У борі будували,

Брунатні білки

По дубу стрибали.

А бадьорий їжачок

Роздобув боровичок.

Їжачиха білолиця

Вся в намисті із брусниці.

Бешкетливі їжачата –

До білчат в футбол ганяти.

Оскільки наші контурівці дуже творчі діти, то нерідко вони приносять і власні творчі доробки, написані вдома у вільний час. 

Пори року

Осінь

Осінь швидко проминула,

День народження пройшов,

Зима

Зима надовго заглянула

І Дід Мороз свій шлях знайшов.

Там Різдво вже на порозі,

І канікулам – пора.

Мерзнуть руки на морозі,

Та радіє дітвора.

Весна

Розквітають перші квіти,

Набубнявілись бруньки,

Розпускають листя віти,

І летять до нас птахи.

Літо

Скоро літо завітає,

Сонце дуже припікає,

Я купатись йду на річку –

Дуже тепла в ній водичка.

Осінь

Знову осінь завітала,

Листя тихо обліта.

Про весь рік вам розказала –

До побачення, па-па!

Нетребич Валентина

І кілька казок, написаних дівчатками-фантазерками під час сьогоднішнього заняття:

Сказка о Злой Королеве и девочке Инджулите

Жила-была девочка, милая, красивая, её звали Инджулита. Она играла с друзьями в парке в мячик. И вдруг этот мячик укатился. Инджулита побежала за ним и увидела, что он лежит у порога нежилого дома. И увидела портал чудес. Она вошла туда и не вернулась. Друзья побежали за ней, а войти уже не смогли – портал закрылся.

Девочка увидела льва, и лев погнался за ней, но она убежала и спряталась в темной пещере Злой Королевы. Потом она вышла из пещеры и пошла по зеленой тропинке. И наконец-то  увидела красный кристалл с фиолетовым оттенком. Злая Королева посмотрела на свой белый шар и увидела девочку, которая держала её кристалл. Она сварила зелье, которое называлось "ветер". Сам ветер стал очень сильным. Он поднял девочку с кристаллом и отнес её в темную пещеру Королевы. Злая Королева забрала у девочки кристалл и отправила её домой…

Вдруг девочка проснулась и очутилась в своем доме.

Грудковская Анфиса

Приключение на День рождения

Сказка

Наступило 19 октября. У Амалии был День рождения. Она уже давно задумывалась над тем, где будет его отмечать, и пришла к такому выводу, что она пригласит друзей на поляну в парк. Все, что ей оставалось сделать, это напечатать приглашения. С самого утра она печатала красочные флаеры. Приготовив 15 штук, она отправилась раздавать их друзьям. 14 мальчишек и девчонок получили приглашения. А одна девочка, самая давняя её подружка, с которой они общались с полутора лет, была в то время на соревнованиях во Львове.

Но как только девочка вернулась, она побежала с большим пакетом к Амалии. Постучавшись в дверь, она вошла. Ей открыла Амалия. Как только она очутилась в квартире, у Амалии в руках оказался пакет с подарком. Это была та вещь, о которой Амалия мечтала всегда, - кукла из её любимой коллекции игрушек.

Подружки помчались в парк. Там их ждал огромный торт, пиньята и много равлечений!

 Лада Шкворец

Рондо, рондель и много юмора

 Сегодня старшие студийцы знакомились с интересной формой стихосложения – рондо и рондель. А младшие писали смешилки.

Осенняя картинка

рондель

Сегодня листья не летят,

а солнце – желтое пятно.

Мне грустно. Я смотрю в окно –

И сад, и парк со мной грустят.

Деревья выстроились в ряд

и смотрят летнее кино.

Сегодня листья не летят,

а солнце – желтое пятно.

Я вижу в небе журавлят

И паутинки волокно.

В кафе напротив пьют вино.

Я отвожу тихонько взгляд –

уж осень – листья не летят.

Валентина Нетребич

Обед

Были книжки у мальчишки.

Он читал и кушал пышки.

Прибежали к нему мышки,

Попросили: "Дай нам пышку!"

Но сказал мальчишка: "Нет!

Это вкусный мой обед!"

Вот закрыл мальчишка книжку

и ушел. Остались мышки.

В книжке вкусное пятно –

Мышкам нравится оно!

Анфиса Грудковская, 9 лет

Однажды в грозу

Гроза выпучила глаза –

В лес убежала коза.

Гром загремел на все голоса –

В дупло залезла коза.

А там сидела сова.

Лес задрожал  –

и это была не гроза,

а так разозлилась сова.

Без оглядки бежала коза –

не страшна ей была и гроза!

Дарья  Гавриленко, 6 лет

Вкусная наука

Жили-были мальчишки.

Они не любили книжки.

И ловкие мальчики-мышки

Забрали себе эти книжки.

Мышки читать не умели,

но научиться сильно хотели,

поэтому книжки и съели!

Глеб Знахуренко, 6 лет

Тётушка Лень

 Я бы съела кашу,

но язык мешает.

Помогла бы маме,

но не заставляет.

Я бы текст писала –

ручка протекает,

Я бы почитала –

буквы чёлка закрывает.

Может, поиграть мне?

Очень скучно стало!

Но не зову подругу –

Что мне помешало?

Маша Юдина

Юмористка

Я помощника имею –

грусть я смехом одолею.

Смешную песню сочиню –

счастью время уделю.

Маме я скажу "хрю-хрю",

пса свиньёю назову.

Над сестрою подшучу –

в ухо ей "ку-ку реку!

очень громко прокричу.

Брата круто надурю -

клей на стул ему намажу…

А потом меня накажут:

– Не смешно! –

мне строго скажут.

Я теперь стою в углу –

юмор больше не люблю.

Лада Шкворец

Дві теми як одне

Взагалі-то тема в нас була про дзеркала, але багато хто поповнював Легендаріум.

Тому дві темі переплелися. Вийшло цікаво.

Як з’явилися рослини

Коли на світ вперше пришла Весна-молодша и побачила зовсім голу землю, вона занепокоїлася. Адже пташкам, тваринам та комахам не було, де жити і що їсти. Вона дуже розгнівалася на свою сестру – Весну-старшу, що хазяйнувала тут торік. 
Весна-молодша вирішила посадити рослини.  Вона навіть знала, де взяти насіння – требі йти до Повелителя пір року. Хоча цей чарівник жив дуже далеко, та вона була готова до будь-яких труднощів. 
На жаль, Молодша Весна так і не дійшла до Повелителя, бо коли вона втомилася і лягла відпочивати в печері, то Старша Весна завалила вхід важким каменем. Зосталася лише маленька дірочка. Весна-молодша стала кликати на допомогу. Але почула її лише пташка, якій було не під силу зрушити з місця велику брилу. Весна-молодша розповідала пташці свої пригоди і чула злостиве хихикання. Це була її старша сестра, адже вона заздрила кмітливості Весни-молодшої, бо сама не додумалася посадити на землі такі потрібні живим істотам рослини. Весна-молодша з пташкою почули ще одне недобре "хі-хі" – і Старша Весна зникла.

Просить затворниця пташку, яка зветься Горобець:

- Будь ласка, полети до Повелителя пір року та попроси насіння.

Горобець швидко подолав шлях до Повелителя. Пташка гадала, що він дасть цілий мішечок насіння, але Повелитель дав лише одне, але велике насіння.

- Чому тільки одне?

- Дізнаєшся, коли посадиш його коло печери, де закрита Весна-молодша.

Горобець дуже хвилювався, чи донесе він таке важку річ. Нарешті він долетів до печери. Посадив насіння у землю  - і виросло дерево. Своїм коріння воно розвалило міцне каміння. Вийшла радісна та світла Молодша Весна. Вона побачила, що на диво-дереві ростуть зовсім різні квіти та трави.  Вона була в захоплені. Подув теплий весняний вітер та поніс насіння понад землею. Впадуть вони, де схочуть – і забуяють ліси, галявини та степи.

Виходцева Вікторія, 9 років

Размышления про Комнату кривых зеркал

Почему зеркало в Комнате смеха кривое? Хотел бы я это узнать – ведь дома все зеркала ровные, правильные. И я в них нормальный мальчик.

А, знаю! Это потому что на планете, откуда родом то зеркало, кто-то стал спорить с ним. И зеркало обиделось и надулось. Бывают же злые и добрые зеркала – все как у людей! Хотя в целом, я думаю, на Зеркальной планете нет зла.

А может быть, именно на этом зеркале писал свои произведения стеклянный писатель? А после того, как ему не понравилось то, что он написал, он просто смял этот листок-зеркало и выбросил его в космос. А уже потом оно упало на Землю.

Или, может быть, прошелся по этому зеркалу великан… Не сломал, но вмятину оставил.

О, я понял! Оно – это зеркало – долго загорало на солнце и стало плавиться.

Нет, не так. Это зеркало захотело полетать – выпрыгнуло из окна и …

Или вот что: оно захотело полетать на воздушном  шаре, а воздушный шар зацепился за ветку и как лопнет: "Ба-бах!" – и зеркало уже на земле.

Все-таки не так. Наверное, оно за яблоком на дерево карабкалось… Или с лестницы упало…

Вот, знаю – зеркало в догонялки играло, и кто-то на него как прыгнет. Оно и скривилось.

Нет, никак я не найду ответ. Наверное, это останется тайной для меня.

 Но тут, чтоб я не мучился, мне всё объяснила мама.  Она сказала: "Однажды одно зеркало увидело свое отражение в другом зеркале. А ведь каждое из них всегда считало себя единственным и неповторимым. И с тех пор они обижаются и дуются друг на друга. Поэтому и работают в Комнате смеха кривыми зеркалами".

Маша Юдина, 8 лет

Кот Лорит и кот Тирол

Котёнок зеркало нашел,

а в нем жил страшный кот Тирол.

Котенок на него шипел –

в ответ Тирол шипел-ревел.

Потом они подрались –

царапались, кусались.

Потом заулыбались.

Котёнок громко замяукал,

Тирол за ним всё повторял.

Котёнок, наконец, устал.

Еще чуть-чуть – и с ног упал.

Тирол же спорить с ним не стал

И тоже долго сладко спал.

Лада Шкворець, 10 лет

Легенда о Драконе, или Откуда берутся вулканы

Жил один Дракон в темной пещере. Его звали Вулкан. Как-то раз на него напали воины. Он храбро защищался – не давал себя в обиду. А в следующий раз к пещере пришел мальчик и спросил:

- Почему ты всегда сидишь в темной пещере?

- Да вот -  все меня почему-то боятся. Никто со мной не дружит. А почему – не знаю.

- А я знаю!

- Так скажи мне!

- Потому что ты на всех нападаешь.

- Но я даже из пещеры не выходил! – удивился Вулкан.

- Все равно тебя все боятся! – сказал мальчик с опаской и ушел.

Просидел Дракон в пещере не год и не два. Надоело ему. Стал он карабкаться по стенам пещеры вверх. И вылез он на поверхность на самой вершине горы. И тут люди увидели его. Это был огненный дракон по имени Вулкан.

Грудковська Анфіса, 9 років

Чому з’явилися гори, або Велетень Картап та купець Олекса

Якось у Карпатах люди занепокоїлися, тому що той, хто ходив у гори, не повертався. Від хати до хати проносилася звістка, що в горах з’явився велетень. Люди почали називати його Картапом, тому що він жив у Карпатах. 
 В той же час у Києві мешкав знатний купець Олекса. Про нього знала уся Київська Русь. Якось купець дізнавсь, що є  величавий килим, на якому в мініатюрі виткано всю Київську Русь. Такий килим був лише один - у карпатському селі Вакулівка. Це село славилося тим, що починалося воно під горою, а закінчувалося вже за нею. Мешканці, щоб не обходити ту гору, пробили крізь неї прохід.
Ось зібрався Олекса і поїхав за диво-килимом. Але не один рушив, а разом із слугою Іваном. Їхали вони не день, не два, не три, а на п’ятий дісталися. Так уже стомилися вони у дорозі, що заїхали в першу-ліпшу хату у Вакулівці і заночували. А вже на ранок почали питати в господаря, де мешкає той майстер, що зіткав той знатний килим. 
- По той бік Квітучої гори, - сказав селянин, ставлячи на стіл сніданок. – Але будьте обережні, у нас ходять чутки, що в надрах гори мешкає велетень Картап. Він часом виходить шукати собі поживи. 
- Та це все чутки! – відказав Олекса. 
- Хіба існують велетні?! – посміхнувся Іван. 

- Як знаєте, - сказав невдоволено господар. 
Після сніданку Олекса з Іваном рушили за Квітучу гору...

Йшли вони недовго – тут до гори рукою подати. Ось і вхід у печеру. Іван заглянув туди та й каже:

- Щось не дуже хочеться туди йти…Може, підемо в обхід?

- В нас часу немає! Ти що, злякався?!

- Та ні… Якщо хочете, пане, підемо навпростець.

Йшли вони довго. Навіть занепокоїлися – та гора вже повинна була скінчитися. Раптом щось заревло-загуло. У Івана дух так перехопило, що він скаменів. Олекса ж кинувся тікати що є сили. Отже здобиччю Картапа став лише Іван. Посадів він в'язня за грати у велику клітку.

Олекса повернувся назад, до хати того самого господаря. Розповів про трагедію, а господар каже:

- Співчуваю, пане. Та й в мене таке ж горе. Була в мене донька. Марусею звали. Пішла вона у Квітучу гору за травами та корінням лікувальнім. Та й зникла. Гадаю, що і ваш Іван опинився у лапах велетня.

- Будемо шукати й рятувати! – рішуче мовив Олекса. – Збирайте, дядьку, військо. Підемо велетня вбивати!

Валентина Нетребич

(далі буде)

Легендаріум: створюємо світ легенд

Сьогодні наші дівчатка із клубу занурилися у загадковий і привабливий світ легенд. Вони дізналися, що легенди можуть бути як авторськими (чудовий приклад - Дж. Толкін), так і народними (легенди стародавнього світу, легенди сходу та легенди, створені нашими пращурами-українцями).

Кожна з юних авторок намагалася створити власну оригінальну легенду.

Найбільш популярною стала тема моря. Її обрали Шелегон Елеонора та Пислар Іванна.

Морские звезды

Глубоко-глубоко в морях и океанах живут всем известные морские звезды. Люди думают, что их называют так из-за формы, но нет. У морских звезд есть большая тайна, и о ней я расскажу.
Однажды вечером, гуляя возле моря и смотря на звезды, я увидела, как одна из них падает. И вроде бы ничего особенного, но после я услышала всплеск.
«Звезда упала в море? Быть не может!» - подумала я и быстро побежала к домику, где взяла акваланг.
Через пять минут я была готова. Поплыла на большую глубину, нырнула и увидела упавшую звезду, которая, запутавшись в водорослях, лежала на камне. Этому светилу суждено было стать морской звездой.
Она вздрогнула и стала подыматься к поверхности воды. Мне так хотелось взять в руки это нежное создание, но я не решилась. Я заметила, как, остановившись, она засияло ярко-ярко, как её сестры – звездочки небесные. За ней начали взмывать вверх и светиться нежно-желтым светом остальные морские звезды.
Это и есть их тайна. Сияние морских звезд.

Писларь Иванна

Валентина Нетребич вирішила створити легенду з української старовини. ось її початок:

Чому з’явилися гори, або Велетень Карптап та купець Олекса 

Якось у Карпатах люди занепокоїлися, тому що той, хто ходив у гори, не повертався. Від хати до хати проносилася звістка, що в горах з’явився велетень. Люди почали називати його Карптапом, то що він жив у Карпатах.
А от у Києві мешкав знатний купець Олекса. Про нього знала уся Київська Русь. Якось купець поїхав за величавим килимом, на якому в мініатюрі вишивано всю Київську Русь. Такий килим був лише один, і в карпатському селі Вакулівка.
Ось зібрався Олекса і поїхав, але не один, разом із слугою Іваном. Їхали вони не день, не два, не три, а на п’ятий дісталися. Так уже й стомилися вони у дорозі, що заїхали в першу-ліпшу хату у Вакулівці і заночували. А на ранок вже почали питати в господаря, де мешкає той майстер, що зіткав той знатний килим.
- По той бік Квітучої гори, - сказав селянин, ставлячи на стіл сніданок. – Але будьте обережні, у нас ходять чуйки, що в надрах самої гори мешкає велетень Карптап, що часом виходить шукати собі поживи.
- Та це все чутки! – сказав Олекса.
- Хіба існують велетні?! – мовив Іван.
- Як знаєте, - сказав невдоволено господар.
Після сніданку Олекса з Іваном рушили за Квітучу гору...

А Виходцева Віта звернулася до улюбленої теми, яка стосується пір року.

Як з’явилися рослини 

Коли на світі вперше настала Весна-молодша, побачивши голу землю, вона занепокоїлася, що пташкам, тваринам та комахам не буде, де жити і що їсти. Вона дуже розгнівалася на свою сестру – Весну-старшу, тому що вона хазяйнувала тут торік.
Весна-молодша вирішила посадити рослини, але не знала, де взяти насіння. Вона пішла до повелителя пір рок, але чарівник жив дуже далеко від домівки Весни-молодшої. Та вона була готова до будь-яких труднощів.
На жаль, молодша весна так і не дійшло до повелителя, бо коли вона втомилася і лягла відпочивати в печері, то старша весна завалила вхід – зісталася лише маленька дірочка. Весна – молодша стала кликати на допомогу. Але почула її лише пташка, якій було не під силу зрушити з місця важке каміння. Весна-молодша розповіла їй усе. Під час розповіді вона почула злостиве хихикання. Це була її старша сестра – весна, адже вона позаздрила кмітливості Весни-молодшої, адже сама не додумалася посадити на землі такі потрібні живим істотам рослини.

(Далі буде...)

Шкворець Лада нас порадувала легендою про драконів:

Дилька 

Очень-очень давно, когда Землю населяли великаны и драконы, был и один народ – эльфы. Они жили в мире и согласии с драконами.
Но вот в один прекрасный день прилетел к эльфийской сокровищнице райский дракон. Его чешуя переливалась зелено-бирюзово-голубым цветом, а глаза горели красными огнями. Мгновение – и бриллианты, изумруды и рубины исчезли.
Потом осмелевший Диллерон напал и на кошмяушский народ, забрал драгоценности и у них.
Эльфы с кошками совещались, думали-гадали, как вернуть богатство.
Тут вступила в разговор Миникошка:
- Я приручу дракона, пусть только со мной пойдет мой друг свин.
Эльфы с кошками согласились.
Шли Миникошка и свин через лес и горы, моря и океаны и нашли пещеру Диллерона.
Миникошка сделала удочку, сплела мешок из стальных нитей и запустила их в пещеру. Ей удалось поймать и приручить дракона, который стал отзывать уже не на грозное имя – Диллерон, а на доброе – Дилька.
Через несколько дней Дилька согласился отдать часть драгоценных камней. Миникошка со свином радостно взобрались на спину новому крылатому другу и полетели домой.

Також наші "контурівці" принесли власні вірші й оповідання, написані вдома, і залюбки поділилися  творчими новинками із керівником літстудії та одне з одним.

***
Пішли колись ми у чарівний ліс,
І сів тоді мені комар на ніс,
А потім я знайшла малий грибок -
Пришкандибав до мене їжачок.
Уже і вечір, і давно стемніло,
Сьогодні день чудовий - безсумнівно!

Шкворець Лада

Україна мальовнича

Україно мальовнича,
Ти – країна таємнича:
Є і гори, і долини,
І поля, а ще й рівнини.
Луки є і є озера,
В небі чиста атмосфера.
Є курорти у Карпатах,
Звичаї панують в хатах.
В Києві – столиці нашій –
На Майдані варять кашу.
Є прекрасні в нас сади,
В них ростуть старі дуби.
Люди в нас живуть співочі,
А в дівчат – красиві очі.
Є в Херсоні – кавуни,
А відомі всім вони.
Хто в Одесу приїжджає,
Той на пляжі засмагає.
Я люблю твої простори,
І Дніпро, і Чорне море.

Нетребич Валентина

Моя люба дача

Моє літо починалося дуже добре і весело. Моя сім’я, а це мама і тато, дідусь і бабуся, я і моя сестричка, відправилася на дачу. Наша «фазенда» знаходиться у селі Коханах, шо в Херсонській області. Будиночок має три поверхи, город та садибу. А неподалік є ліс і великий ставок, в якому дуже тепла водиця, а ще водиться багато риби. Ліс багатий на гриби: їстівні хрущі й опеньки та отруйні мухомори. Ми не встигаємо збирати їх, тому що грибники із сусіднього села роблять це раніше за нас.
А на дачі є виноградник із різними сортами винограду. Найбільше мені подобається кишмиш. Також у нашому садку ростуть такі дерева: яблуня, вишня, черешня, груша, слива, шовковиця та персики. У моєї матусі є гарний квітник, у якому буяють квіти: великі троянди, рожевий водозбір, ніжні конвалії, тигрові лілії, зачаровані своєю красою півонії, пухнасті бордові гребінці, білі дубки і величаві іриси.
На моїй дачі дуже гарно, тому ми залюбки проводимо там вільний час.
Нетребич Валентина

Времена года

Лето пролетает,
Осень наступает,
Листья опадают
Землю украшают.
Красота у осени большая,
И улыбка золотая-золотая.
Осень песенку поет,
Листья по дороге рвет
И в корзиночку кладет.
Когда все соберет,
Зиму-зимушку зовет.
Зима свое дело знает –
Землю снегом укрывает.
Деревья одеялом укрывает
И спокойных снов желает.
Ветры силы наберут
И задуют во весь дух.
Подобрела днем зима,
Но тепла нам не дала.
Ребятишки накатались,
Снегом вдоволь наигрались.
Вечер резко наступил,
Домой ребяток поманил,
На гармошке поиграл,
Потихоньку засыпал.
Неумелого сторожа
Ночь прогнала,
Стала стеречь
Ребятишек сама.
Чтоб на санках не катались,
Снегом вдоволь не игрались.
Так стерегла ночь, стерегла,
Пока не дошла очередь дня.
Всегда добрый дядя-день,
Все играй, кому не лень,
На санках покатайся,
С горочки спускайся,
Снеговика слепи,
Хороводы поводи.
Так пролетали дни зимы,
Наступали дни весны.
В платьице пришла весна,
Лугам, лесам дарила полотна.
Возвратились птицы с юга –
Щебета полна округа.
Радовались все теплу,
Оценили красоту.
Бабочкой весна вспорхнула,
Сестру-лето не вспугнула.
Лето травы все промыло,
Ребятишек отпустило –
На море вдоволь накупаться,
В песке приятном наиграться.
Подарило всем тепло
И… тихонечко ушло.
Виходцева Віта