вівторок, 17 жовтня 2017 р.

Нові твори на знайомі теми



Продовжуємо писати на конкурс "Я зміг". Цього разу впоралася Марійка Юдіна. Тема, яка зацікавила усіх – "Коли літери мандрують" – поповнюється новими творами.

Вам високо? А мені – вже  ні!!!

Я з дитинства дуже боюся висоти. Пам'ятаю, що коли моя сестра на "Зелени[ хуторах Таврії" їхала на канаті з 10-метрової висоти, я дивилася і плакала. Та ще як плакала! Ого-го як!
Але нещодавно, цього літа, я купалася у річці, стрибала з моста – він "на зріст" десь 2 метри. А поруч стояла залізна бочка – вона була метрів  до трьох висотою ще й з драбиною. Так ось. Бачу - з цього "постаменту" стрибає маленька дівчинка – десь років вісім, не більше. А у мене у пам'яті одразу виникла розповідь моєї подруги, як вона  на дачі "зовсім не впала" з бочки – тобто впала, але не дуже забилася. Згадую про це, а  дід мій каже: "Ось, Марусю, дивись! Дівчинка менше за тебе, а як стрибає!"  Я, здається, почервоніла, бо стало мені спекотно. Пішла я до тієї бочки та й залізла на неї. Дивлюся униз – д-у-уже високо! Лячно! Коліна тремтять, але я стою. Стою… Ще стою.. А потім… гукаю: "Діду, допоможи злізти…" Дід знімає мене та й каже: "Ех, Марусю, боягузка ти!"
Я починаю плакати, бо дуже соромно. До того ж  дівчинка  - ну та, якій 8 років – знов лізе на бочку та знов стрибає, аж верещить від задоволення. А я не можу!
Потім, коли дідусь відвернувся, щоб запалити, я знов залізла на ту кляту бочку – і…..

Я стрибнула! Дід дивиться – а мене немає на мосту. Підбігає до краю, а я (така щаслива!) на спині плаваю і кажу: "Змогла, діду, змогла!" Дід питає: "Що змогла?"  А я й кричу: "Я перемогла!" Дідусь не розуміє: "Кого?" Відповідаю гордо: "Страх висоти!" А дідусь не вірить. Довелося мені ще раз на той постамент лізти і знов пірнати. І знаєте що? Мені вдруге було а ні трішечки не лячно. Навіть дуже сподобалося! І вам раджу спробувати!!!


Путешественница Эль
Жила-была Эль, которая обожала тишину и покой и, следовательно, не любила, когда на нее обращают внимание.
  Надоело ей находиться в родном городе Алфавите: всегда её произносили, куда-то вставляли, учили, как ей звучать и вообще  всегда помнили о ней, смотрели на нее. Устала Эль от суеты, решила убежать ото всех.
  Долго шла, утомилась под конец. Остановилась у моря, посмотрела на его тихие воды. И заметила старика-рыбака. Стоял он в молчании, по пояс в воде и трудился так, что выступил на его лбу ПОТ.
  — Как тут тихо, как тут мило! — воскликнула Эль и решила с рыбаком остаться. Но только подошла к рыбаку - появился ПЛОТ. Обрадовался старик, выплыл в море – удит там, где рыбы много. Счастлива была Эль, пока рібак не стал от радости песни распевать. К тому же она заметила стайки рыбок, что с любопытством смотрели на наних. Разозлилась Л, попробовала прогнать нахалок, но те лишь ехидно булькали. Ушла Эль от рыбака, стал он снова на берегу рыбачить.
  Встретила вскоре оборванный провод, внутри которого электричество гуляет. Вокруг никого - тишина, покой. Решила попробовать буква Эль поселиться тут. Залезала в ТОК, а вышел ТОЛК.
  Пришёл электрик вскоре и буркнул так сурово, глядя на поломку:
  — Чиню я снова и снова, конца краю не видно. Толк бы здесь найти!
  Разозлилась Эль, что снова к ней лезут, и сбежала.
  Долго блуждала, разные слова пробовала: СЛОНом в зоопарке была, польстившись на его СОНный покой; ЛУЖей была, попавшись на мягкость и тишину гнёзда УЖей; даже КЛОКом волос становилась, обрадовавшись кухонному одиночеству судового повара КОКа. Но нигде покоя не было.
  Устала Эль, осмотрелась. Вокруг — деревья, кусты, птицы, облака, а перед нею — город.
  Подумала Эль и сказала:
  — О, Город! Такой ты шумный, такой большой! Много тихих мест в тебе, но нигде покоя нет. Но… хочу последний раз попробовать где-нибудь ужиться! Встану рядом с тобой, буду такой же большой. И, надеюсь, такой же забытой: ведь в тебе, Город, многие живут, но помнят про тебя не все!
  Нашла Эль человека, который «Р» не выговаривал, да и заняла место этой жительницы Алфавита. Стала Эль ГОЛОДом -  с тех пор живёт спокойно, и никто её не беспокоит, ведь каждый голода боится и избегает.

Фрол Мищенко 

Напишите Ваш отзыв или комментарий!

Назва

Електронна пошта *

Повідомлення *