пʼятницю, 17 березня 2017 р.

Із поетичного та прозового доробку

Із доробку студійців різного періоду.
***
І я не я, і ти мені не ти.
Ліна Костенко
І я не я,
І ти мені не ти.
Що трапилось
Між нами, любий?

І кожен день
Вуста твої німі,
І очі вогнищем
Палають лютим.

Скажи, коханий,
Іншу ти знайшов,
То не мовчи,
Скажи ти правду.

Твоє мовчання
Гірше за усе,
І серце
потребує ладу.

Допоможи…
Врятуй мене,
Будь ласка.
Шелегон Елеонора

Черное и белое
Есть черные и белые цвета.
Для каждого хорош свой цвет:
Кому-то белый – горе и беда,
А черный – счастье и рассвет.

На белом  черное – всегда ловушка,
В неё, как зверь, боимся мы попасть,
На белом шлем мы письма друг для дружки –
Но темной краской пишем мы опять.

И в ясный день похищенная дама
В плену годами может просидеть,
Крылом махнет чернеющее пламя –
Бежать возможно, не оставив след.

Столкнулись Черная и Белая Планеты,
И серость пролилась вдруг на людей,
Теперь уж нет границ меж тьмой и светом.
А так прекрасно начинался день!

Казалось бы – закончились проблемы,
Нет белого и черного! Тускней,
Все стало в сером цвете. Но дилемма:
Нет больше мыслей, творчества, идей.
Мельгунова Ельвіра

Військовий
Ось бачу я: іде військовий,
І на обличчі усмішка лежить.
Він йде країну захищати,
Якою дуже дорожить…

В труні вернувся з маком у руці –
Його на полі куля пронизала,
І дуже важко нам відповісти,
За що його так доля покарала.

Дім оповитий горем і печаллю,
І материнське серце ще болить…
На жаль, і з кожним, кожним таке буде,
Якщо війна у світі стане жить!
Нетребич Валентина

***
Пулеметы, гранаты
И запах войны,
Вот что, ребята,
Мы помнить должны.
Нетребич Валентина

Букет для неньки
Букет найкращий я для неньки
Збирала довго – весь цей час.
Матуся робить все для нас
І каже: «Ви – мої рідненькі».
А я їй подарую квіти:
Конвалію – бо серцем чиста,
Троянду жовто-променисту
Та запашні бузкові віти.
І незабудкові сапфіри,
А ще – з тюльпанів діадему,
І цю віршовану поему –
Хай все цвіте у нас в квартирі!
Лада Шкворець

Пригоди Юрка та Михайла
Детективна історія
Я сидів у світлій кімнаті, дивлячись у відкрите вікно. Раптом до мене зайшов мій найкращий друг Михайло. Він був у темно-зелених шортах, у червоній футболці з малюнком Міккі Мауса.
- Привіт, Юрко, - привітався Михайло.
- Привіт! Як ти спав? Добре? Нічого не чув уночі? – накинувся я на Михайла.
- Ні, а що? – поцікавився він.
- Сьогодні вночі я почув дивне гарчання на задньому дворі, і після цього не зміг заснути, - поділився я тривогами.
- Зрозуміло. Не знаю, може, ти чогось передивився увечері, і тобі це привиділось? – висунув гіпотезу друг.
- Ні, ні! Я вчора ввечері у своїй кімнаті читав книгу «Пригоди Шерлока Холмса» – нам на канікули задали, - стурбовано сказав я.
- Добре, тоді на нашу долю випало випробування, - прокричав Михайло.
- Яке? – запитав я.
- Розгадати цю загадку і стати справжніми детективами! – епічно мовив Михайло.
- Ну не знаю, мені ця пригода подобається, але…
- Що «але»? – підозріло запитав він.
- Я думаю, що це дуже-дуже елементарно, і тут немає чого боятися, - заспокоїв себе я.
- Ну то й що! Це цікаво, чи не так? – вмовляв друг мене.
- Ну добре, я згоден, - погодився я.
- Чудово! Сьогодні ввечері біля старого сараю – будемо збирати докази для нових гіпотез, - мов язиката Хвеська, заговорив Михайло.
- Добре-добре, але що ж нам з собою взяти? – поставив слушне питання я.
- Візьми ліхтарик, плащ, лупу, пензель, фарби і прихопи щось попоїсти. Прихопи іще мотузку, але дуже міцну, - перерахувавши потрібні речі, Михайло узявся їх збирати.
- Навіщо тобі фарба, пензлі і мотузка? – запитав я.
- Ми будемо ставити пастку для звіра, якого ти чув уночі, - відповів Михайло.
По моїх очах можна було здогадатися, що я, хоч трішки, але боявся, адже невідомо що ми можемо зустріти у сараї.
Через декілька годин до моєї кімнати зайшла матуся.
- Юрчику, любий, помий посуд та сходи до магазину, - попросила вона.
- Добре, я проведу друга і все зроблю, - відповів я і почав збирати конструктор.
Ми зібрались, і Михайло підійшов до дверей нашої квартири.
- Бувай, та не забудь прийти до старого сараю із наплічником та ліхтариком, - нагадав він.
- Добре! Не хвилюйся. Бувай, - попрощався я.
Після того, як сходив до магазину та перемив посуд, я вирішив подрімати. Ввечері, коли мама дивилася телевізор я вирішив утекти через вікно. Оскільки ми жили на першому поверсі, та ще й на кухні перед вікном був карниз від підвалу, то втекти було дуже неважко.
Я спустив портфель на карниз і почав спускатися. Злізши додолу, я попрямував до сараю. Він виглядав не дуже: увесь старий, з дряхлими дошками, що ледь-ледь трималися вкупі. Я підійшов до нього та побачив темний силует. Опинившись поруч, я зрадів, коли упізнав Михайла.
- Я зачекався! – нагримав на мене друг.
- Пробач, мене мама затримала, - виправдався я.
(Далі буде)
Нетребич Валентина


Напишите Ваш отзыв или комментарий!

Назва

Електронна пошта *

Повідомлення *