неділя, 15 травня 2016 р.

Мої мрії – про Україну!


Триває підготовка до Всеукраїнського конкурсу дитячої творчості. Писали і вірші, і прозу. Але сьогодні почнемо добірку з гумористичного твору найменшої із студійців:
Лимерик
 Песик один из будки
нюхать любил незабудки.
Кошка однажды бежала,
все незабудки украла.
Песику стало обидно:
- Как же, кошка, тебе не стыдно!
Даша Гавриленко

***
В мене є багато мрії.
Головні – про Україну.
Щоб не було ніколи війн –
усі б усміхнені  ходили.
Щоб не зустрілась нам біда -
щасливим буде в нас  життя.
Віка Виходцева

Війна
Україно, мені болить за тебе!
Я попитаю стиха сине небо:
- Чому війна на Україні?
Чому народі братські нині
багрову кров все проливають,
Один у одного стріляють?
Чом села наші зруйнували?
Ми ж їх для щастя будували!
Чому степи лежать згорілі?

Ми ж там пшениченьку ростили!
Невинні люди помирають,
а матері синів чекають
марно…

Хай буде мир в моїй країні.
Хай всі живуть у мирі нині,
Хай люди люблять Батьківщину
як батько з матір'ю – дитину.
Валя Нетребич
Каштанова алея навесні

Каштанова алея
біліє, мов лілея,
мов світлий прапор волі
ясніє на роздоллі.
У небі ні хмаринки,
у парку днів стежинки,
що простяглись далеко
від півдня в край смереки…
А тут – ясна алея
вбралася, наче фея!
Валя Нетребич

Помічниця
Вранці бабця вже на грядці
картоплю садила,
а маленька її внучка
недалеко ходила.
З часом бабця із картоплі
траву вириває,
ось підходить її внучка,
бабця і повчає:
- Із коріням рвати треба,
щоб не виростала,
бо проклята ця трава
всіх уже дістала!
Пішла внучка по стежинці
до іншої грядки:
- Треба бабці допомога,
щоб все було в порядку.

…Ось іде до внуки бабця:
- Що ж ти наробила?!
- Я ж з корінням все і рвала,
як ти мене навчила!
Валя Нетребич



Притча о двух туристах

Пошли два туриста искать место для палаток. Груз у обоих одинаковый: у каждого спальник, палатка, каремат, рюкзак с едой, бутылка с водой. Идут они, идут, и вдруг первый говорит:
- Мне так тяжело!..
- Ну давай мне свой каремат.
Отдал первый второму свой каремат. Идут дальше. Первый снова говорит:
- Ой, мне тяжело.
- Ну давай мне свой спальник.
Отдал первый второму спальник. Идут они дальше. Первый опять говорит:
- Ах, как мне тяжело!
- Ну хорошо – давай мне свой рюкзак и воду.

Забрал второй у первого рюкзак и воду, а потом и палатку. Думает второй: "Ну все, теперь ему тяжело не будет!" Но вдруг первый снова жалуется:
- Ох, мне тяжело!
Второй спрашивает:
- Почему тебе тяжело? Я у тебя и так уже все забрал.
- У меня в голове много мыслей, она такая тяжелая!
Второй забрал у первого голову и спрашивает:
- Ну что, теперь тебе не тяжело?
- Теперь нормально! – отвечает первый.
Светозар Швец

Де ж ти?!

Микиту збудив зовсім не яскравий і ласкавий промінець сонця, як пишуть у романах, а грохот, схожий на грім. Але те, що це не гроза, хлопчина знав точно, адже він вже навчився відрізняти грім від вибухів. "Почалося…" – подумав Микита, не розплющуючи очей. Шкода було першого сну – він був гарний, але про що? Микита намагався зосередитися і згадати. Але не вийшло, тому що грохот повторювався. "Десь поруч…" – зітхнув підліток і нарешті розплющив очі. Знов грохнуло – і Микита побіг до вікна, яке, йому здавалося, тріснуло. Але ні – скло було ціле, лише кватирка розчахнулася.

В темряві Микита бачив спалахи, яки підпалювали ніч. Це було красиво, але страшно. Ось свист – так завжди наближається снаряд. Микита побачив, як згусток вогню, схожий на хвостату комету, відобразився від темних вікон будинку навпроти – вони спалахнули. А ще за мить одне з вікон перетворилося на пащу вогнедишного дракона. У середині хтось заметушився. Хлопчині зробилося спекотне, ніби він сам  був посеред того вогнища. Микита добре знав родину, що мешкає в будинку навпроти. Вдень Марійка – його однокласниця – говорила, коли вони йшли зі школи, що батьки зранку поїхали в село до хворої бабусі, а вона зостанеться з молодшим братиком сама.

Микита вибіг у вітальню – там вже була мати. Вона стояла біля вікна, охопивши обличчя двома руками.
- Чого чекаємо?! – вигукнув Микита і кинувся до виходу.
- Стій! – скричала мати. – Це небезпечно! Вони впораються!
- Нема кому поратися – батьків нема вдома, - відповідав син вже з ґанку.

За мить Микита вже вибивав двері, але вони трималися міцно.
- Треба у вікно, - кричала мати. Хлопчина вже і сам був біля палаючого вікна…
– Та не туди, синку! Треба у сусідню кімнату потрапити!

Микита вибив вікно кухні і щез у темряві. Мати, прижавши руки до грудей, дивилася невідривно і не зморгуючи у провалля вікна. Хвилина здалася їй вічністю.

- Тримай! Він знепритомнів, а може, поранений, - почула вона нарешті.

Микита передав у руки матері хлопчика і знову щез. Тепер вона прижимала до грудей врятовану дитину, але продовжувала дивитися у вікно.

- Микита! Де ж ти? – кричала крізь сльози мати.


Їй відповідало тріскотіння вогню…  По вулиці бігли люди, десь вже вила сирена пожежної машини… 
Елеонора Шелегон

Напишите Ваш отзыв или комментарий!

Назва

Електронна пошта *

Повідомлення *