Сьогодні наші дівчатка із клубу занурилися у загадковий і привабливий світ легенд. Вони дізналися, що легенди можуть бути як авторськими (чудовий приклад - Дж. Толкін), так і народними (легенди стародавнього світу, легенди сходу та легенди, створені нашими пращурами-українцями).
Кожна з юних авторок намагалася створити власну оригінальну легенду.
Найбільш популярною стала тема моря. Її обрали Шелегон Елеонора та Пислар Іванна.
Однажды вечером, гуляя возле моря и смотря на звезды, я увидела, как одна из них падает. И вроде бы ничего особенного, но после я услышала всплеск.
«Звезда упала в море? Быть не может!» - подумала я и быстро побежала к домику, где взяла акваланг.
Через пять минут я была готова. Поплыла на большую глубину, нырнула и увидела упавшую звезду, которая, запутавшись в водорослях, лежала на камне. Этому светилу суждено было стать морской звездой.
Она вздрогнула и стала подыматься к поверхности воды. Мне так хотелось взять в руки это нежное создание, но я не решилась. Я заметила, как, остановившись, она засияло ярко-ярко, как её сестры – звездочки небесные. За ней начали взмывать вверх и светиться нежно-желтым светом остальные морские звезды.
Это и есть их тайна. Сияние морских звезд.
Валентина Нетребич вирішила створити легенду з української старовини. ось її початок:
А от у Києві мешкав знатний купець Олекса. Про нього знала уся Київська Русь. Якось купець поїхав за величавим килимом, на якому в мініатюрі вишивано всю Київську Русь. Такий килим був лише один, і в карпатському селі Вакулівка.
Ось зібрався Олекса і поїхав, але не один, разом із слугою Іваном. Їхали вони не день, не два, не три, а на п’ятий дісталися. Так уже й стомилися вони у дорозі, що заїхали в першу-ліпшу хату у Вакулівці і заночували. А на ранок вже почали питати в господаря, де мешкає той майстер, що зіткав той знатний килим.
- По той бік Квітучої гори, - сказав селянин, ставлячи на стіл сніданок. – Але будьте обережні, у нас ходять чуйки, що в надрах самої гори мешкає велетень Карптап, що часом виходить шукати собі поживи.
- Та це все чутки! – сказав Олекса.
- Хіба існують велетні?! – мовив Іван.
- Як знаєте, - сказав невдоволено господар.
Після сніданку Олекса з Іваном рушили за Квітучу гору...
Весна-молодша вирішила посадити рослини, але не знала, де взяти насіння. Вона пішла до повелителя пір рок, але чарівник жив дуже далеко від домівки Весни-молодшої. Та вона була готова до будь-яких труднощів.
На жаль, молодша весна так і не дійшло до повелителя, бо коли вона втомилася і лягла відпочивати в печері, то старша весна завалила вхід – зісталася лише маленька дірочка. Весна – молодша стала кликати на допомогу. Але почула її лише пташка, якій було не під силу зрушити з місця важке каміння. Весна-молодша розповіла їй усе. Під час розповіді вона почула злостиве хихикання. Це була її старша сестра – весна, адже вона позаздрила кмітливості Весни-молодшої, адже сама не додумалася посадити на землі такі потрібні живим істотам рослини.
Шкворець Лада нас порадувала легендою про драконів:
Очень-очень давно, когда Землю населяли великаны и драконы, был и один народ – эльфы. Они жили в мире и согласии с драконами.
Но вот в один прекрасный день прилетел к эльфийской сокровищнице райский дракон. Его чешуя переливалась зелено-бирюзово-голубым цветом, а глаза горели красными огнями. Мгновение – и бриллианты, изумруды и рубины исчезли.
Потом осмелевший Диллерон напал и на кошмяушский народ, забрал драгоценности и у них.
Эльфы с кошками совещались, думали-гадали, как вернуть богатство.
Тут вступила в разговор Миникошка:
- Я приручу дракона, пусть только со мной пойдет мой друг свин.
Эльфы с кошками согласились.
Шли Миникошка и свин через лес и горы, моря и океаны и нашли пещеру Диллерона.
Миникошка сделала удочку, сплела мешок из стальных нитей и запустила их в пещеру. Ей удалось поймать и приручить дракона, который стал отзывать уже не на грозное имя – Диллерон, а на доброе – Дилька.
Через несколько дней Дилька согласился отдать часть драгоценных камней. Миникошка со свином радостно взобрались на спину новому крылатому другу и полетели домой.
Також наші "контурівці" принесли власні вірші й оповідання, написані вдома, і залюбки поділилися творчими новинками із керівником літстудії та одне з одним.
***
Пішли колись ми у чарівний ліс,
І сів тоді мені комар на ніс,
А потім я знайшла малий грибок -
Пришкандибав до мене їжачок.
Уже і вечір, і давно стемніло,
Сьогодні день чудовий - безсумнівно!
Кожна з юних авторок намагалася створити власну оригінальну легенду.
Найбільш популярною стала тема моря. Її обрали Шелегон Елеонора та Пислар Іванна.
Морские звезды
Глубоко-глубоко в морях и океанах живут всем известные морские звезды. Люди думают, что их называют так из-за формы, но нет. У морских звезд есть большая тайна, и о ней я расскажу.Однажды вечером, гуляя возле моря и смотря на звезды, я увидела, как одна из них падает. И вроде бы ничего особенного, но после я услышала всплеск.
«Звезда упала в море? Быть не может!» - подумала я и быстро побежала к домику, где взяла акваланг.
Через пять минут я была готова. Поплыла на большую глубину, нырнула и увидела упавшую звезду, которая, запутавшись в водорослях, лежала на камне. Этому светилу суждено было стать морской звездой.
Она вздрогнула и стала подыматься к поверхности воды. Мне так хотелось взять в руки это нежное создание, но я не решилась. Я заметила, как, остановившись, она засияло ярко-ярко, как её сестры – звездочки небесные. За ней начали взмывать вверх и светиться нежно-желтым светом остальные морские звезды.
Это и есть их тайна. Сияние морских звезд.
Писларь Иванна
Чому з’явилися гори, або Велетень Карптап та купець Олекса
Якось у Карпатах люди занепокоїлися, тому що той, хто ходив у гори, не повертався. Від хати до хати проносилася звістка, що в горах з’явився велетень. Люди почали називати його Карптапом, то що він жив у Карпатах. А от у Києві мешкав знатний купець Олекса. Про нього знала уся Київська Русь. Якось купець поїхав за величавим килимом, на якому в мініатюрі вишивано всю Київську Русь. Такий килим був лише один, і в карпатському селі Вакулівка.
Ось зібрався Олекса і поїхав, але не один, разом із слугою Іваном. Їхали вони не день, не два, не три, а на п’ятий дісталися. Так уже й стомилися вони у дорозі, що заїхали в першу-ліпшу хату у Вакулівці і заночували. А на ранок вже почали питати в господаря, де мешкає той майстер, що зіткав той знатний килим.
- По той бік Квітучої гори, - сказав селянин, ставлячи на стіл сніданок. – Але будьте обережні, у нас ходять чуйки, що в надрах самої гори мешкає велетень Карптап, що часом виходить шукати собі поживи.
- Та це все чутки! – сказав Олекса.
- Хіба існують велетні?! – мовив Іван.
- Як знаєте, - сказав невдоволено господар.
Після сніданку Олекса з Іваном рушили за Квітучу гору...
А Виходцева Віта звернулася до улюбленої теми, яка стосується пір року.
Як з’явилися рослини
Коли на світі вперше настала Весна-молодша, побачивши голу землю, вона занепокоїлася, що пташкам, тваринам та комахам не буде, де жити і що їсти. Вона дуже розгнівалася на свою сестру – Весну-старшу, тому що вона хазяйнувала тут торік. Весна-молодша вирішила посадити рослини, але не знала, де взяти насіння. Вона пішла до повелителя пір рок, але чарівник жив дуже далеко від домівки Весни-молодшої. Та вона була готова до будь-яких труднощів.
На жаль, молодша весна так і не дійшло до повелителя, бо коли вона втомилася і лягла відпочивати в печері, то старша весна завалила вхід – зісталася лише маленька дірочка. Весна – молодша стала кликати на допомогу. Але почула її лише пташка, якій було не під силу зрушити з місця важке каміння. Весна-молодша розповіла їй усе. Під час розповіді вона почула злостиве хихикання. Це була її старша сестра – весна, адже вона позаздрила кмітливості Весни-молодшої, адже сама не додумалася посадити на землі такі потрібні живим істотам рослини.
(Далі буде...)
Шкворець Лада нас порадувала легендою про драконів:
Дилька
Очень-очень давно, когда Землю населяли великаны и драконы, был и один народ – эльфы. Они жили в мире и согласии с драконами.
Но вот в один прекрасный день прилетел к эльфийской сокровищнице райский дракон. Его чешуя переливалась зелено-бирюзово-голубым цветом, а глаза горели красными огнями. Мгновение – и бриллианты, изумруды и рубины исчезли.
Потом осмелевший Диллерон напал и на кошмяушский народ, забрал драгоценности и у них.
Эльфы с кошками совещались, думали-гадали, как вернуть богатство.
Тут вступила в разговор Миникошка:
- Я приручу дракона, пусть только со мной пойдет мой друг свин.
Эльфы с кошками согласились.
Шли Миникошка и свин через лес и горы, моря и океаны и нашли пещеру Диллерона.
Миникошка сделала удочку, сплела мешок из стальных нитей и запустила их в пещеру. Ей удалось поймать и приручить дракона, который стал отзывать уже не на грозное имя – Диллерон, а на доброе – Дилька.
Через несколько дней Дилька согласился отдать часть драгоценных камней. Миникошка со свином радостно взобрались на спину новому крылатому другу и полетели домой.
Також наші "контурівці" принесли власні вірші й оповідання, написані вдома, і залюбки поділилися творчими новинками із керівником літстудії та одне з одним.
***
Пішли колись ми у чарівний ліс,
І сів тоді мені комар на ніс,
А потім я знайшла малий грибок -
Пришкандибав до мене їжачок.
Уже і вечір, і давно стемніло,
Сьогодні день чудовий - безсумнівно!
Шкворець Лада
Ти – країна таємнича:
Є і гори, і долини,
І поля, а ще й рівнини.
Луки є і є озера,
В небі чиста атмосфера.
Є курорти у Карпатах,
Звичаї панують в хатах.
В Києві – столиці нашій –
На Майдані варять кашу.
Є прекрасні в нас сади,
В них ростуть старі дуби.
Люди в нас живуть співочі,
А в дівчат – красиві очі.
Є в Херсоні – кавуни,
А відомі всім вони.
Хто в Одесу приїжджає,
Той на пляжі засмагає.
Я люблю твої простори,
І Дніпро, і Чорне море.
Україна мальовнича
Україно мальовнича,Ти – країна таємнича:
Є і гори, і долини,
І поля, а ще й рівнини.
Луки є і є озера,
В небі чиста атмосфера.
Є курорти у Карпатах,
Звичаї панують в хатах.
В Києві – столиці нашій –
На Майдані варять кашу.
Є прекрасні в нас сади,
В них ростуть старі дуби.
Люди в нас живуть співочі,
А в дівчат – красиві очі.
Є в Херсоні – кавуни,
А відомі всім вони.
Хто в Одесу приїжджає,
Той на пляжі засмагає.
Я люблю твої простори,
І Дніпро, і Чорне море.
Нетребич Валентина
А на дачі є виноградник із різними сортами винограду. Найбільше мені подобається кишмиш. Також у нашому садку ростуть такі дерева: яблуня, вишня, черешня, груша, слива, шовковиця та персики. У моєї матусі є гарний квітник, у якому буяють квіти: великі троянди, рожевий водозбір, ніжні конвалії, тигрові лілії, зачаровані своєю красою півонії, пухнасті бордові гребінці, білі дубки і величаві іриси.
На моїй дачі дуже гарно, тому ми залюбки проводимо там вільний час.
Нетребич Валентина
Лето пролетает,
Осень наступает,
Листья опадают
Землю украшают.
Красота у осени большая,
И улыбка золотая-золотая.
Осень песенку поет,
Листья по дороге рвет
И в корзиночку кладет.
Когда все соберет,
Зиму-зимушку зовет.
Зима свое дело знает –
Землю снегом укрывает.
Деревья одеялом укрывает
И спокойных снов желает.
Ветры силы наберут
И задуют во весь дух.
Подобрела днем зима,
Но тепла нам не дала.
Ребятишки накатались,
Снегом вдоволь наигрались.
Вечер резко наступил,
Домой ребяток поманил,
На гармошке поиграл,
Потихоньку засыпал.
Неумелого сторожа
Ночь прогнала,
Стала стеречь
Ребятишек сама.
Чтоб на санках не катались,
Снегом вдоволь не игрались.
Так стерегла ночь, стерегла,
Пока не дошла очередь дня.
Всегда добрый дядя-день,
Все играй, кому не лень,
На санках покатайся,
С горочки спускайся,
Снеговика слепи,
Хороводы поводи.
Так пролетали дни зимы,
Наступали дни весны.
В платьице пришла весна,
Лугам, лесам дарила полотна.
Возвратились птицы с юга –
Щебета полна округа.
Радовались все теплу,
Оценили красоту.
Бабочкой весна вспорхнула,
Сестру-лето не вспугнула.
Лето травы все промыло,
Ребятишек отпустило –
На море вдоволь накупаться,
В песке приятном наиграться.
Подарило всем тепло
И… тихонечко ушло.
Виходцева Віта
Моя люба дача
Моє літо починалося дуже добре і весело. Моя сім’я, а це мама і тато, дідусь і бабуся, я і моя сестричка, відправилася на дачу. Наша «фазенда» знаходиться у селі Коханах, шо в Херсонській області. Будиночок має три поверхи, город та садибу. А неподалік є ліс і великий ставок, в якому дуже тепла водиця, а ще водиться багато риби. Ліс багатий на гриби: їстівні хрущі й опеньки та отруйні мухомори. Ми не встигаємо збирати їх, тому що грибники із сусіднього села роблять це раніше за нас.А на дачі є виноградник із різними сортами винограду. Найбільше мені подобається кишмиш. Також у нашому садку ростуть такі дерева: яблуня, вишня, черешня, груша, слива, шовковиця та персики. У моєї матусі є гарний квітник, у якому буяють квіти: великі троянди, рожевий водозбір, ніжні конвалії, тигрові лілії, зачаровані своєю красою півонії, пухнасті бордові гребінці, білі дубки і величаві іриси.
На моїй дачі дуже гарно, тому ми залюбки проводимо там вільний час.
Нетребич Валентина
Времена года
Лето пролетает,
Осень наступает,
Листья опадают
Землю украшают.
Красота у осени большая,
И улыбка золотая-золотая.
Осень песенку поет,
Листья по дороге рвет
И в корзиночку кладет.
Когда все соберет,
Зиму-зимушку зовет.
Зима свое дело знает –
Землю снегом укрывает.
Деревья одеялом укрывает
И спокойных снов желает.
Ветры силы наберут
И задуют во весь дух.
Подобрела днем зима,
Но тепла нам не дала.
Ребятишки накатались,
Снегом вдоволь наигрались.
Вечер резко наступил,
Домой ребяток поманил,
На гармошке поиграл,
Потихоньку засыпал.
Неумелого сторожа
Ночь прогнала,
Стала стеречь
Ребятишек сама.
Чтоб на санках не катались,
Снегом вдоволь не игрались.
Так стерегла ночь, стерегла,
Пока не дошла очередь дня.
Всегда добрый дядя-день,
Все играй, кому не лень,
На санках покатайся,
С горочки спускайся,
Снеговика слепи,
Хороводы поводи.
Так пролетали дни зимы,
Наступали дни весны.
В платьице пришла весна,
Лугам, лесам дарила полотна.
Возвратились птицы с юга –
Щебета полна округа.
Радовались все теплу,
Оценили красоту.
Бабочкой весна вспорхнула,
Сестру-лето не вспугнула.
Лето травы все промыло,
Ребятишек отпустило –
На море вдоволь накупаться,
В песке приятном наиграться.
Подарило всем тепло
И… тихонечко ушло.
Виходцева Віта
