пʼятниця, 28 січня 2011 р.

Поетичні фантазії від Тамари Качаленко

Моєму краю

Так лагідно може вітати
Лиш сонце у ріднім краю.
Теплом обіймаючи, скаже:
“Як любиш країну свою?”.
Не знаю, я звикла до неї,

Я звикла до неба і хмар,
До вітра, до степу,
І, навіть, я звикла до зелені трав.
З калиною я поцілуюсь,
І терен надійний мій друг.
Вербі довгокосій скажу я:
“Ти краща, найкраща з подруг”.

Ромашку малу приголублю.
Тополя голубить мене.
Як затишно в рідному краї,
Де доля нас радо плекає.
Всіх нас: і тебе і мене.

Поединок

Шаг налево, шаг направо - сразу мат.

Ты - конём, я - ферзью тонкой?.. Чем играть?..

А в глазах твоих искринка - погоди...

Как же хочется сразиться, Господи!..

Пешка пала, а за нею и тура...

И в моем бесстрашном войске вновь дыра...

На устах твоих улыбка - я люблю...

Слабость - это тоже сила - погублю...

Немає коментарів:

Дописати коментар

Напишите Ваш отзыв или комментарий!

Назва

Електронна пошта *

Повідомлення *